2005 року на державному рівні була відзначена трагічна 72-га річниця Голодомору 1932—1933 років в Україні. До 75-річчя цієї трагедії передбачено спорудити спеціальний меморіал і музей. Глава держави звернувся до всіх, хто пережив і пам’ятає той злочин комуністично-сталінського режиму, з проханням поділитись своїми спогадами.
Ми народились у селі на Харківщині. 1933 року нам виповнилось відповідно 11 і 10 років, тому все, що відбувалось у нашому селі в 1932—1933 роках, ми добре пам’ятаємо. Саме 1932 року вперше в селі почалось колективне господарювання. Частина дворів не пішла в колгосп, тому їх назвали одноосібниками. Вони мали свої окремі земляні наділи.
У 1932-му, першому колгоспному році, кожний колгоспник за рік роботи одержав на трудодні по 1—1,5 пудa зерна. Фактично весь колгоспний урожай було вивезено на хлібозаготівельний пункт.
Одноосібникам обсяги хлібоздачі у державу нараховувалась на кожний гектар орної землі й помножувалась на кількість гектарів. Такий метод нарахувань називався «план до двора». Такий план здачі хліба державі дорівнював приблизно 70% від усього зібраного врожаю. Одноосібники почали бідкатись: великі сім’ї (по троє чи п’ятеро дітей) треба годувати, та й на посівну 1933 року треба залишити певну кількість зерна.
Із району приїжджав уповноважений в уніформі з наганом, який суворо слідкував за хлібоздачею. Хлібоздачу виконали, тільки на цьому вона не закінчилась. Надійшла на місця вказівка з району ще додатково здати приблизно стільки ж. Це вже була предтеча голоду. Щоб якось урятуватись, вижити, одноосібники стали частково закопувати зерно в діжках. З’явились місцеві «активісти», озброєні жердинами з металевими гострими наконечниками. Схрони знаходили. Все закопане й наявне, незакопане, забирали до зернинки, а господаря заарештовували.
Наприкінці 1932 року розпочався голод, а навесні 1933 року — Голодомор. Вмирали й одноосібники, й колгоспники, й дорослі, й діти. Ми пухли, але вижили. Багато наших однокласників померло. Ми бачили, як вони вмирали, страждаючи. Коли людину розстрілюють, її смерть миттєва, коли вішають, вона дві-три хвилини мучиться. А смерть від голоду — це не доба, не тиждень, це місяці мук, страждань... Дай Боже, щоб таке ніде й ніколи не трапилось.
Компартія України намагається применшити трагедію Голодомору. Навіть намагаються різними шляхами довести, що нібито ніякого Голодомору зовсім не було. Це ж лицемірство! Варто було б набратись мужності й покаятись за злочин своїх однопартійців- попередників. Але ж зрозуміло, що правда про штучно створений комуністично-сталінським режимом Голодомор 1932—1933 років в Україні негативно впливає на імідж комуністичної ідеології, який і так уже значно похитнувся.
