Шановна пані Ларисо, не міг змовчати, відгукнувся. Проблема бідності в Україні дуже важлива, а шляхи вирішення треба пропонувати.
Щодо рубрики для читачів, пропозиція з мого боку — серйозна.
Прочитав статтю «Як подолати звичку бути бідним?» і аж «розбирає» написати відповідь. Чому? Стаття велика, а рецептів подолання бідності практично немає. Вийшло виправдання бідності: якщо ваші батьки — не багатирі, то й вам, шанований читачу, одна дорога — в голодранці. І дітям вашим теж. Безрадісна картина.
Але є й інший бік медалі: бідні, які стали заповзятливими, успішними, відомими й багатими людьми. На наукову істину не претендую, але практичних історій достатньо.
Приклади?
Михайло Воронін (ТМ «Михаил Воронин»): «Люди мого покоління не знали ніякої розкоші. Коли мені купили першу порцію морозива, я його їв із хлібом, щоб і поласувати, і насититися».
Володимир Співаковський (вчений, письменник, бізнесмен. Ліцей «Гранд», «Бренд року»): «У мене було бідне дитинство, вдома ніколи не святкували мій день народження: просто нікуди було запросити друзів».
Людмила Дригало (ТМ «Дригало» — заморожені продукти»): «Я завжди бачила економію в сім’ї, хоча батько робив усе, аби ми її не помічали: він прагнув купувати нам найкращі іграшки, у нас постійно були цукерки. Але коли я підросла, то почала розуміти, якою працею це дається.
Виникло величезне бажання жити так, щоб не економити.
Бідність, у якій жили мої батьки, стала для мене хорошим трампліном».
Висновок перший: чимало багатих у дитинстві були бідними. Але це не перешкодило їм досягнути успіху.
Після того, як ви переконалися, що бідність — не родове прокляття, пропоную вам розпочати шлях до успіху.
Згодні?
Тоді давайте створимо для читачів газети «День» щотижневу рубрику — «Клуб майбутніх мільйонерів». (Якщо підтримуєте, пишіть головному редакторові газети «День» — [email protected]. Надсилайте щось приємне, наприклад, що така рубрика залучить до газети молоде покоління і зробить їх постійними читачами; що це сприяє розвитку середнього класу в Україні, а також становленню демократії ).
Отже, завдання перше.
Візьміть аркуш паперу або відкрийте файл і напишіть: «Щоденник майбутнього мільйонера... (напишіть своє ім’я)».
Вітаю, ви зробили перший крок.
Чого і як вчитимемося?
Будемо збирати історії успіху наших сучасників, коментуватимемо їх, робитимемо висновки і застосовуватимемо у своєму житті.
Історія від Михайла Вороніна.
— Закінчив я профтехшколу швейників. Направили на роботу в ательє. За довгим столом працювали вісім кравчинь. Кожна з них має свій «почерк» і працює професійно. А я за ними спостерігаю.
Олена Бондаренко була однією з кращих. Всі кравчині край борта обметували косим наметуванням (це було правильно, так написано у підручниках), а вона — по-іншому: шиє борт прямим наметуванням, ледь пропрасувала, потім рукою підправила і, випрасувавши, швидко наметування виймає. Робить удвічі швидше за інших.
У неї це так легко виходить. Давай і я так робити. Але в мене не виходить. Проте я від Олени не відстав, дивився за кожним її рухом, поки не досягнув успіху. Ось так я пройшов хорошу школу кравця, бо в кожного копіював краще.
Коментуємо:
1. Учіться у кращих.
2. Вам потрібні лише ті знання, які ви можете одразу ж застосувати.
А які знання вам потрібні вже сьогодні?
Який крок ви хочете зробити завтра?
І ви розумієте, що потрібен план.
Поки ви думаєте, як його скласти, ось вам ще одна історія від Леоніда Кравчука.
— Коли я пішов до молодшої школи, то ми вчилися в одній кімнаті по два класи: перший із третім, другий із четвертим.
Підручників узяти, певна річ, було ніде, зошитів — так само, отож писали на газетах, між рядками.
Рахували, замість рахівниці, за допомогою паличок, які власноручно вирізували з дерева. Пам’ятаю, як сам виточував собі ті палички. Вони теж були у всіх різні: у когось як дві краплі води, гладенькі, в інших — криві, неохайні. Мабуть, мав непогані, бо пригадую, що мене за них двічі ставили у приклад.
Коментар:
Здавалося б дивним, що, маючи в житті стільки нагород, успіхів, перший Президент України пам’ятає про те, як його в першому класі (двічі!) похвалила вчителька за красиві рахункові палички, які він зробив сам.
Насправді, нічого дивного в цьому немає. Він тому й Президент, що пам’ятає усі свої перемоги, навіть найменші. Тому всередині у нього ЗАВЖДИ відчуття ПЕРЕМОЖЦЯ!
Висновок:
І ви, читачу, рахуйте свої успіхи й завжди пам’ятаєте про них!
Рекомендація:
Відкрийте «Щоденник майбутнього мільйонера» й запишіть сьогоднішні перемоги.
Наприкінці тижня перечитайте.
Посмакуйте свої перемоги!
Хочете продовження історій?
А ви не забули написати головному редакторові газети «День»?
Тоді є шанс, що за тиждень ви складете свій план на 20 років життя.
