Едуард ТОРСЬКИЙ, редактор інтернет-видання «Діловий Слов’янськ», секретар асоціації підприємців «Ділове сприяння»:
— Останнім часом містяни почали думати про розвиток економіки нашого регіону. Можливо, незграбно, повільно, але все ж зміни в цьому напрямку відбуваються. Адже зрозуміло, що Слов’янськ має жити не лише на дотації, а й самостійно розвиватися. Я особисто беру участь у створенні індустріального парку. Для цього потрібна лише воля керівництва міста, депутатів. Звісно, для місцевої влади це не звично, мовляв, як це так, що ініціаторами виступають самі громадяни, а не певні олігархи. Економічна громадськість Слов’янська починає сама пропонувати місту те, що можна змінити. Зокрема підготувати майданчик для того, аби сюди прийшли інвестиції. Це хімічний індустріальний парк, адже Слов’янськ має усі природні копалини, з яких можна було б виробляти соду. Сода вироблялася раніше, але ми хочемо це робити уже на іншому рівні, щоб створити додаткові робочі місця. Плануємо підписати меморандум з владою, який затверджуватиме умови співпраці між місцевими чиновниками та економічними активістами. Є компанії, які будуть туди постачати сировину. Кожен має свій напрям діяльності. Виробництво розраховане на 1000—1500 робочих місць. Потреба в соді для України 170 тисяч тонн на рік. Плануємо почати із 2000 тонн.
Також робоча група активістів Слов’янська випрацьовує стратегію розвитку Слов’янського курорту. Спеціалісти проводять опитування серед людей і визначають, на що є найбільший суспільний запит. Місія: Слов’янськ — місто-курорт біля солоних озер, у якому комфортно жити. Будуть конкретно розписані завдання, щоб кожен брав у цьому участь. У вересні ми також плануємо провести другий економічний форум.
Марина ШПИЧКА, завуч Слов’янської загальноосвітньої школи №4:
— У нашій школі дуже інтенсивний графік участі в різних заходах. Минулого року наша волейбольна команда виграла першість у місті, потім в області й брала участь у різних всеукраїнських змаганнях. На всеукраїнському етапі вони посіли четверте місце. Цьогоріч через те, що деякі гравці закінчили школу, тобто залишили команду, їм на зміну прийшли нові, але спортивні досягнення вже є. Згадати хоча б ту саму всеукраїнську гру «Джура», яка проводиться серед учнів 7—8 класів. У деяких номінаціях ми посіли призові місця, однак найголовніше те, що ми взяли участь у цих заходах, адже у команді були діти, які до того ще не бували на таких серйозних заходах.
З не дуже гарних новин можу назвати те, що ЗНО завадило деяким гідним учням отримати золоту медаль. Цьогоріч було три претенденти на таку відзнаку, однак отримала її лише одна дівчинка, і то срібну. Я вважаю це несправедливим, адже старання дитини протягом одинадцяти років навчання мають оцінюватися окремо від екзамену. Під час ЗНО часто спрацьовують суб’єктивні чинники: від банального хвилювання до загострення алергії на тополиний пух. Багато хто не задоволений ЗНО з англійської мови, яке вперше проводилося з аудіюванням. Цей етап іспиту значно ускладнював процес написання, адже не завжди вдавалося розібрати слова через особливості акценту диктора. До того ж не було дотримано рівня складності...
Цьогоріч у нашому місті запрацював проект «Бюджет участі». На Слов’янськ виділили півмільйона гривень і будь-хто міг брати участь у проектах. Від нашої школи ми подавали два проекти: автором одного була я, а інший висунула наша учениця. Мій проект полягав у встановленні камер зовнішнього відеонагляду в школі. Однак він не пройшов, тому що вирішили, що це не так важливо для громади. Хоча я намагалася переконати людей у тому, що камери б суттєво убезпечили і дітей під час навчального процесу, і людей, які приходять відпочити на території школи. А другий проект — установка баскетбольного майданчика. Але ми не набрали потрібної кількості голосів за результатами інтернет-голосування. Перемогли три ініціативи: «Стерилізація безпритульних тварин», «Спортивний майданчик «Воркаут-парк» та проект «Щасливе дитинство», за допомогою якого обладнають дитячий майданчик у яслах дитсадка «Рушничок».
Із загальнодержавних подій мене бентежить освітня реформа, яка має запрацювати з першого вересня цього року. Я за будь-які зміни, але, коли є певні очікування та алгоритм, як досягти бажаного результату. Тобто має бути проведений пілотний проект, який би показав ефективність цієї реформи. У нас такого немає. Шведи реформували свою освітню сферу протягом п’ятнадцяти років. Ніби в концепції нової української школи усе прописано: терміни, ступені освіти, і врешті ми маємо навчити компетентну освічену особистість, але все дуже розпливчасто. Також школи мають отримати нові парти, обладнання для перших класів, тож ми в очікуванні.
Світлана В’ЮНIЧЕНКО, заступник головного редактора газети Слов’янська «ТВ плюс»:
— Мене після 2014 року радує все. Мене тішить, що ми живемо, що Слов’янськ існує, що він український, що люди мають можливість ночами і вечорами ходити вулицями. Тут лунає музика, тут літо, тому що 2014 року літа не було, його ніхто не бачив. Слов’янськ зі своїм величезним потенціалом міг би стати символом звільненого Донбасу, досягнувши економічного добробуту, але поки що цього не відбувається, і це дуже прикро.
На мою думку, місту із самого початку не пощастило з владою. Я вважаю, що тут не варто було проводити вибори у 2015 році, тут треба було б ставити військову адміністрацію і тоді було б краще. У місті немає політичної волі проводити ті зміни, які б могли відбуватися. У бюджет міста вливаються достатньо грубі кошти, однак на них нічого не робиться. Тобто проекти починаються, але не завершуються. Ми не бачимо жодного інфраструктурного проекту, який би був звершений містом від початку і до кінця. Усе в підвішеному стані й це дуже змучує, забирає сили. Усе, що цікавого відбувається у місті, робиться руками активістів. І навіть якщо влада надає певну допомогу, то вона це робить всупереч своєму бажанню...
