«День» відроджує гуманітарне знання
«День» для мене — це країна, дім, Європа, пам’ять. Це довіра — читачів до газети і газети до читачів. Це якість. Це незалежність.
Кожна вдала демократія консолідувалась з допомогою газет. У Франції Gazette de Paris з’явилась ще 1631 року. 1711-го народився британський The Spectator, що мав на меті «вивести філософію із замкнених бібліотек, шкіл та коледжів у клуби, на зібрання, на чайні столи і в кав’ярні». Народжений 1785 року The Times і сьогодні один з найавторитетніших часописів. Польська Gazeta Wyborcza — це кульмінація «Солідарності». Перша легальна газета опозиції вийшла друком 8 травня 1989 року, а у червні опозиція виграла 99% місць у Сенаті.
Газета робить академічне і загалом професійне знання доступним широкому загалу читачів. І тим сприяє освіті, а освіченість суспільства — одна з підвалин демократії.
Це роль «Дня» в українському суспільстві. Від самих початків газета охоплює весь спектр невралгічних проблем української історії та українського буття сьогодні. Якби це знання залягало в академічних виданнях, воно було б доступне лише фахівцям. А так це знання стало живим ресурсом інформації про людину, про Україну, про світ. Це ніби лазерний промінь — з кожним роком розширюється радіус його пошуку. Київська Русь і Польща, Голодомор, «Бронебійна публіцистика», діалог з демократичною Росією — це окремі проекти, які творять єдине ціле, стають комплексним двигуном, що перебудовує суспільну пам’ять, свідомість і сумління.
«День» відроджує гуманітарне знання — тобто те знання, яке першим знищується в тоталітарні часи. Про що б не говорив «День» — про історію чи політику, музику чи економіку, поезію чи астрономію — у центрі цієї розмови буде людина, всіма своїми фібрами пов’язана і з Батьківщиною, і зі світом, і з космосом.
«День» має ще одну своєрідну рису — спокійну гідність навіть у найважчі часи. Це гідність самоповаги і поваги до Іншого. На тлі постмодерної культури і політики, яка суєтно запобігає перед читачем і заграє з ним бравадами і непристойністю, газета не ускладнює штучно своєї розмови і не спрощує задля полегшеного сприйняття. Звідси її універсальність — «День» курсує між європейським парламентом і українським селом, звертається до велетенських аудиторій і йде до рук кожної конкретної людини. А головний його Майдан, агора, віче — це молодь, це університети, це Літня школа журналістики, це ті голови і душі, які сьогоднішню Україну бачать з проекції майбутнього.
Залишається подякувати Ларисі Олексіївні Івшиній і всій редакції за те, що вони перетворюють Україну іncognita на Україну сognita: пізнану і впізнавану. За професійність. За інтелектуальну чесність і новий культурний зміст. За те, що вони творять велику громадянську родину. І просто за те, що вони є.
Єдина інтелектуальна газета в Україні
На мою думку, «День» — єдина інтелектуальна газета в Україні. Інших прикладів щоденних видань, які змогли б поєднувати інтелектуальні зусилля журналістів, експертів й читачів, у нашій країні немає. В усьому світі небагато прикладів газет, які намагаються протистояти популізму й масовим уподобанням. У цьому сенсі газета «День» виконує дуже важливу функцію: вона не просто потурає смакам масових аудиторій, а формує їх — це її покликання.
Що стосується рубрик та авторів, мені дуже подобається висвітлення історичної тематики в газеті. Мені подобаються матеріали, де серйозно розглядають проблеми історії країни. Це дійсно дуже цікаво. Серед улюблених авторів, наприклад, Сюндюков. Також цікавлюся міжнародною рубрикою: газета «День» слідкує за важливими темами, котрі стосуються, в першу чергу, України. Люблю знайомитися з публіцистикою. Також мені подобається читати думки експертів: цікаво, що думають мої колеги. «День» завжди залучає кваліфікованих експертів, які не схильні до авантюр, на відміну від багатьох людей, які легковажно ставляться до серйозних соціально-політичних проблем. Я порівнюю думки колег зі своїми власними.
Зокрема, мені подобаються круглі столи, які проводить газета «День». Скажімо, з молодими журналістами: можливість побачити нові обличчя, нових людей і нове покоління — це теж дуже цікаво.
На жаль, у нас є лиш поодинокі приклади інтелектуальної преси. Видаються непогані журнали, але важливішу роль для суспільства відіграють все ж щоденні газети, а не щотижневі видання. Тенденція відповідати читацьким смакам, яка стосується переважної більшість газет, призводить до зниження загального інтелектуального рівня. Звісно, сказати, що є великий вплив інтелектуальної преси на читацьку аудиторію було б перебільшенням, але приклад «Дня» повинні наслідувати. Існування принаймні однієї такої газети свідчить про те, що є осередки інтелектуального впливу. Наскільки я знаю, більшість розумних і мислячих людей перш за все орієнтуються на газету «День». Це одна з підстав, чому я із задоволенням співпрацюю з нею.
«День» є певною формою націонал-демократії, яка мене цілком влаштовує
Газета «День» — це видання, яке я читаю за вранішньою кавою. Без неї я не уявляю свого робочого дня. Часом я згоден не з усім, що там друкують, але це — моя газета. «День» є певною формою націонал-демократії, яка мене цілком влаштовує, адже я дуже примхливий і в жодну партію не вписуюсь.
У газеті «День» багато хороших журналістів, які пишуть із глибоким знанням справи й завжди знають, чого вони хочуть, тож називати конкретні імена не варто. Що ж до рубрик — я не виділяю улюблених: все в газеті має значення. Коли «День» піднімає сторінки далекого минулого, це означає, що ним справді варто цікавитися і це має певне значення й сьогодні.
Дуже багато газет — порожні: порушуються актуальні питання, цікаві теми, але вони не орієнтують у світі. Газета «День» показує місце України у світі: як з погляду історичної ретроспективи (аналізу ситуацій та їх коріння), так і з позицій сьогодення. «День» ліквідує білі плями в нашій історичній свідомості. Ця газета посідає важливе місце в українській газетній словесності.
Загалом нам дуже бракує інтелектуальної преси. У нас низький рівень політичної культури, і для того щоб працювати на його підвищення, потрібно бути людиною з широким світоглядом. Саме такі матеріали пропонує газета «День»: цікаві аналітичні статті на економічну тематику, міжнародні огляди тощо.
«День» — це завжди активна громадянська позиція
Щиро вітаю мій улюблений «День» із шістнадцятиріччям газети, десятиріччям з часу видання книжки «Україна Incognita» та чотирнадцятиріччям Фотовиставки «Дня».
Завжди захоплювався тим, наскільки велике значення газета надає поверненню історичної правди, наскільки якісні і стильні видання з’являються у вашій видавничій серії та які актуальні теми обирають для обговорення і висвітлення на ваших шпальтах.
Українському суспільству зараз як ніколи потрібні такі серйозні інформаційно-аналітичні видання — якісні та інтелектуальні, але надзвичайно сучасні.
Газета «День» — це завжди активна громадянська позиція, відкритість та українськість, принциповість і чесність, об’єктивність і неупередженість.
Бажаю вам упевненості в завтрашньому дні, поваги і любові від аудиторії.
Газета для вдумливих людей
Газета «День» — це передусім газета для вдумливих людей. «День» відрізняється від інших видань тим, що на чільне місце ставиться не просто новинне інформування читача, а й можливість отримати глибоку та пізнавальну інформацію, яку не так просто здобути. Особливо це стосується культурних та історичних проектів, до яких і сам не байдужий. Я вітаю газету та увесь її колектив з 16-річчям і бажаю нових успіхів, вдячних читачів і великих накладів!
«День» формує в українців національну свідомість
Газета «День», на мою думку, є одним із найбільш рейтингових видань, спрямованих на інтелектуального читача. Від інших цю газету вирізняє ѓрунтовний аналіз найбільш злободенних аспектів життя України — як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Друга перевага «Дня» — в тому, що він відгукується на резонансні міжнародні події та аналізує їх. Мені цікаві матеріали Миколи Сірука і, безумовно, головного редактора Лариси Івшиної. Публікації «Дня» вирізняє ґрунтовний професіональний рівень. На сторінках видання мене цікавить питання Української державності, створення української нації та загалом — публікації стосовно мови, культури й української ідентичності.
«День» — дійсно патріотична газета. Видно, що її автори — патріоти своєї країни, які вболівають за неї і намагаються давати «дороговказ», який не просто драматизував би ситуацію, а показував вихід із неї. Виходячи з цього, ця газета справді державницька.
«День» — видання дуже високого рівня, яке формує в українців національну свідомість і дає правдиве бачення процесів, що відбувається в Україні та за її межами.
Мислячим людям потрібне поле для дискусій
Це цікавий змістовний співрозмовник, думка якого важлива для становлення власної позиції з багатьох питань. Мені імпонує, що «День» представляє різні точки зору, часом — протилежні, але незмінно аргументовані. Це зустрічається сьогодні нечасто. На жаль, багато ЗМІ стали надзвичайно поверхневими. Можливо, їм здається, що так вони ближчі до читача. На мій погляд, це дає зворотний результат. Радий, що «День» тримає марку. За що хочу сказати велике спасибі колективу газети!
Найбільше мені подобаються публікації на історичну тематику. Все, що робить Україну terra cognita. На мій погляд, у цій сфері «День» поза конкуренцією. Небагатьом вдається так глибоко, збалансовано і коректно розкривати найскладніші питання, у тому числі — що стосуються трагічних сторінок історії, національної пам’яті.
У сучасному світі серед великої кількості інформації більший попит має найпомітніше і простіше. Але мислячим людям все одно потрібна якісна періодика. Все одно потрібен певний стандарт аналітики, публіцистики. Необхідні орієнтири і поле для дискусій. Адже, зрештою, саме мислячі люди визначають майбутні країни. Інтелектуальна преса — це своєрідний «колективний пропагандист і організатор» для цього середовища. У найближчому майбутньому вона навряд чи буде масовою, але свого читача завжди знайде.
Газета працює над формуванням українського історичного міфу...
Газета «День» — це важливий етап у моєму житті та професійній кар’єрі. Завдяки цьому виданню я зробив суттєвий крок у професійному зростанні. Наприкінці 1990-х у газеті почали з’являтися мої коментарі з політичної тематики. Потім я став одним із авторів «Дня». Думаю, наша співпраця з газетою була взаємовигідною. Загалом у мене багато теплих почуттів до цієї газети.
Варто відмітити, що газета сприяла просуванню жанру політичного коментаря. Зараз це трішки девальвовано, особливо в Інтернеті: є багато маніпуляцій, непрофесійних коментарів. «День» завжди відзначався високопрофесійним підходом у виборі експертів та подачі коментарів.
Віддам належне головному редактору та колективу «Дня» — вони завжди вміли працювати з авторами. Це не тільки газета журналістів. «День» завжди шукає нових авторів, працює з ними. Завдяки цьому газета має змістовні тексти. Це приклад зворотного зв’язку з читачем і суспільством.
Професійний інтерес у мене викликають сторінки, присвячені внутрішній та зовнішній політиці. Газета «День» — одне з небагатьох видань в Україні, яке системно й високопрофесійно висвітлює міжнародну й зовнішню політику. «День» дуже люблять дипломати, які часто використовують газету як трибуну для того, щоб сформулювати свої погляди та оцінки українського політичного життя. Газета послідовно працює в цьому напрямку.
Я б не відзначав когось із авторів. Мені подобається як журналістський колектив, який працював на перших етапах діяльності газети, так і нинішній молодий колектив. Відзначу хіба що головного редактора. Це не підлабузництво, а данина тій ролі, яку Лариса Івшина відіграла у становленні газети, її розвитку й значенні для українського суспільства та медіа. Лариса Олексіївна — не просто головний ідеолог, а й головний організатор газети. Треба віддати їй належне: цей проект залишиться в історії української журналістики.
Газета «День» є дзеркалом українського життя. Окрім висвітлення політичного чи економічного життя країни, багато уваги приділяється духовному життю. У цьому сенсі «День» є взірцем серед українських медіа, саме це — та фішка газети, яка відрізняє її від багатьох інших видань.
З великим інтересом я читаю публікації на історичну тематику. Той факт, що «День» свого часу почав видавати книжки з історичної проблематики, — це також одна з фішок газети. Це суспільно значущий проект «Дня», який намагається формувати в українців, не лише читачів, сучасну історичну свідомість. Газета працює над формуванням українського історичного міфу, у позитивному значенні цього терміну.
Також свого часу «День» приділяв багато уваги соціології.
В цілому, роль інтелектуальної преси дуже важлива, але нашим медіа бракує інтелектуальності. Дуже мало видань претендують на високу інтелектуальну планку й не принижуються до рівня свого читача, не заграють із ним у стилі журналістського популізму, а навпаки — підіймають читача, навчають, розвивають. Таких видань, на жаль, небагато, але «День» від самого початку й понині виконує місію газети української інтелігенції. Це — високе звання, яким варто пишатися, але водночас це й велике зобов’язання, адже планку треба тримати.
Під впливом «Дня» часто і самому хочеться взятися за перо
У мене з газетою «День» давні, дуже дружні і по-справжньому творчі стосунки. Я дуже люблю ваш колектив — це чудові люди, справжні професіонали своєї справи, які порушують у своїх матеріалах найактуальніші глобальні теми і проблеми сучасності. Постійно читаючи «День», відчуваєш ритм життя країни й усієї планети, починаєш розуміти не лише зовнішні сторони подій, але і їхні внутрішні пружини. Газета не вчить і наставляє читача — вона дає поживу його розуму, ту інтелектуальну «вудку», що перетворює людину з пасивного споглядальника на безпосереднього учасника всіх подій. Не приховую, під впливом «Дня», який сміливо і повно розкриває й аналізує факти і явища, часто і самому хочеться взятися за перо...
«День» також практично самотужки, абсолютно без допомоги держави, розпочав дуже важливу для країни справу — підвищення національної свідомості і самоідентифікації українців. Із кожним номером вашої газети українці починають краще усвідомлювати свою величну історію і своє місце в сучасному світі, нарощувати інтелектуальний і духовний потенціал. У цьому ж напрямку дуже плідно працює і Бібліотека «Дня», що постійно поповнює своїми виданнями духовні скарби нашого народу і повертає українцям національну пам’ять.
А яке естетичне задоволення отримують українці різного віку, відвідуючи фотовиставки «Дня»! З року в рік в експозиції, що розширюється й удосконалюється, відбивається життя країни — праця, побут, захоплення й пристрасті людей України, їхні мрії та надії. Мова фотографії, що відкрилася сотням нових майстрів світлопису, завдяки «Дню» стає доступною для всієї нації.
Дякую «Дню» за все це!
«День» відкриває Україну світові
Я вітаю газету «День», її редакцію та читачів із шістнадцятиріччям видання. За час свого існування «День» став не тільки газетою інтелектуалів, але й потужним мозковим центром формування громадської думки, авторитетним майданчиком гострої та неупередженої полеміки. Її дописувачі відкривають чимало невідомих сторінок української та європейської історії, фахово аналізують реалії сьогодення, допомагають зрозуміти логіку складних глобальних суспільно-політичних та економічних процесів.
Сьогодні «День» — це єдина українська газета, яка виходить також і англійською, відкриваючи Україну світові.
Шістнадцятиріччя для газети, як і для людини, це початок нового етапу розвитку. Бажаю нашому «Дню» нових звершень у шляхетній справі просвітництва, непохитної відданості найвищим стандартам журналістики і невичерпного натхнення!
Я щоразу радію, коли відкриваю новий номер газети «День»
Сучасна цивілізація є цивілізацією образів. Усе починалося з письма малюнками — піктографії і зараз знову повертається до зображення образів. Людям, котрі живуть у постійному поспіху, часом складно зрозуміти, що інші промовляють до них, проте завжди легко зрозуміти фотографію.
День — це газета, яка дійсно використовує фотографію як форму спілкування і нагадує про найкращі світові традиції журналістики, в якій фотографія була невід’ємною частиною повідомлення. Я пам’ятаю час, коли я був головним редактором тижневика ITD. Тоді три видатних фотографи працювали в моїй команді, і під час формування нового випуску газети ми аналізували їхню роботу й обговорювали як подати фото, в якому контексті. Чесно кажучи, дискусія була однобокою, тому що вони говорили між собою, тоді як я, головний редактор, слухав їх і багато чого вчився. Саме тому я щоразу радію, коли відкриваю новий номер газети «День». Я спочатку проглядаю фотографії і тільки після цього читаю статті. Вітаю з блискучою ідеєю проведення виставки. Успіхів у майбутньому!
Інтелектуальне сонце України
Для мене газета «День» — це налаштування на правильне щоденне життя, надзвичайно висока планка журналістського професіоналізму. «День» — найсучасніший інтелектуальний простір України. Без перебільшення, газета — приклад того, якою має бути якісна сучасна журналістика. Вона мусить бути інтелектуальною, мобільною (оперативно реагувати на виклики часу) та сприяти гуманізації суспільства. «День» під керівництвом талановитого редактора Лариси Івшиної допомагає українцям завершити процес самоідентифікації. Як на мене, право на ідентичність ми маємо, але не завжди його розуміємо й реалізуємо, забуваючи, хто ми в цьому світі. Тож газета «День» щоденно нагадує всім українцям (і мені особисто), хто ми є і ким можемо бути.
Останні вісім років я щоденно читаю «День». Не було такого, щоб пропустила хоча б один номер. Я давно знаю пані Ларису Івшину як талановитого журналіста. Коли вона очолила газету «День», для мене це був сигнал, що видання відразу підніме планку професіоналізму й ніколи її не опускатиме. Мені страшенно подобається бачити на розкладках сонце «Дня» — емблему газети. Воно щоранку сходить не лише на першій сторінці, а й у домівках тисяч українців. Тому я сприймаю «День» як інтелектуальне сонце України!
Бачити свої фото на сторінках улюбленої газети — справжнє щастя для звичайної студентки
Жодного дня без «Дня». Саме так хочеться сказати про видання, яке увійшло в моє життя ледь не з першого курсу навчання на факультеті філології та журналістики Полтавського педуніверситету. Газета стала гарним учителем і другом. Із нею навіть довелося спати! Коли я на третьому курсі й удень, і вночі писала курсову роботу на тему «Специфіка ілюстративного оформлення газетно-журнальних видань», то «День» став чи не найголовнішим об’єктом мого дослідження. Сотні сторінок було перегорнуто, а ще більше світлин було проаналізовано. Звісно, крім знань і досвіду, я отримала ще й колосальне задоволення від уміння редакторів вдало дібрати потрібну для статті світлину. Пізніше так сталося, що і моє прізвище побувало на сторінках «Дня», в якому опублікували мої знімки Полтавського краєзнавчого музею і садиби Івана Котляревського. Бачити свої фото на сторінках улюбленої газети — це справжнє щастя для звичайної студентки.
Газета про те, якою б мала бути українська еліта
Мені завжди імпонувало, коли викладачі факультету журналістики, який я закінчувала і де тепер викладаю, передплачували газету «День», радили її читати нашим студентам, публікували там свої коментарі та розлогі матеріали. Вражало, як це видання не кориться примхам часу і диктату розмаїтих влад, як послідовно, з номера в номер, газета відгукується на потреби охочих навчатися і пізнавати більше. Постійні читачі газети добре знають, що «День» — це не потік інформації. Це — потреба думати й уміння аналізувати процеси, що відбуваються довкола нас. Завжди була свідома того, що це не елітарна газета — радше, газета про те, якою мала б бути українська еліта. Не можу сказати, що завжди читала «День» із номера в номер, проте саме ця газета звела мене з цікавими людьми і додала трохи роботи, не менш цікавої. Якось мій науковий керівник — завідувач кафедри телебачення та радіомовлення Франкового університету Василь Лизанчук приніс шпальту з підкресленими рядками. Газета друкувала дискусію відомих у медіа-просторі людей, у тому числі думки шеф-редактора «Телекритики» Наталії Лігачової. Тоді я й прочитала, що «Телекритика» готує ще один цікавий прект моніторингу регіональних ЗМІ, я й викликалася бути експертом. Мене охоче там прийняли, за що я, звичайно, дуже вдячна «Телекритиці». Уже близько року аналізую новини телеканалів з інших областей, це надзвичайно потрібно для моєї наукової роботи і цінний досвід для мене як для телевізійника. А все почалося з газети «День».
Під чужим іменем
Десять років від часу видання збірника «Україна Incognita» (із серії «Бібліотека «Дня») навіюють мені думки більш ніж сумні... За останнє десятиліття українці вже нібито позбулися чужого ймення, коли на рубежі 2004 — 2005-х побачили самих себе на величезних екранах на майдані Незалежності — і зітхнули з полегшенням: ось же ми — не поляки, не росіяни, не німці, а ми, ймення яких — українці. Бо ж доти, незважаючи на прапор і герб, Україна для багатьох, на Заході і Сході, була частиною Росії; ну як Баварія — Німеччини.
І як потім стрімко повернулися до режиму іncognito, стираючи свій образ, лик (за Тарасом Шевченком: «І ми не ми, і я не я») — передусім у власній свідомості. Наприклад, скільки тоді, на початку 2005-го, було ламентацій щодо рішучих намірів перетворити вітчизняне телебачення на місце контакту, рефлексії українців, і що ж ми бачимо в підсумку: суцільне торговище, екранний базар, де рекламують суперзручні бюстгальтери й не менш суперову зубну пасту і радіють навчительським жестам Заходу чи Сходу (за класичною, знову-таки, формулою: «І всі мови / Славя’нського люду — / Всі знаєте. А своєї / Дастьбі...»).
А скільки теревенили про наміри відродити українське кіно як те саме дзеркало, в якому можна побачити себе, тільки у сконденсованому виразі... І як усе те поховалося за такої вже «патріотично» настроєної влади мудрагеля Віктора Ющенка! Хоча не будемо скидати все на владу: більшість людей у нашій країні не відчуває відсутності власного кіно, за своє править російське. А що? Усе таке схоже, і мовного бар’єру немає... Чужим, хоча й близьким, замінюємо своє, якого ніби й нема. І не було, хоч то й зла неправда...
Нині ми так само, як і сто, і сто п’ятдесят років тому, залежні від чужого, стороннього слова: «Як німець покаже / Та до того й історію / Нашу нам розкаже, — / Отойді заходимось». Утім, певний прогрес є: ми тепер і німця вже не завжди слухаємо. Наші пани, наші «ясновельможнії гетьмани», оті самі «раби, підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття «слухають далеко не всіх. Та й сміття вже не «варшавське», а вашингтонське, на балу вселенського життя ми прибираємо нові маски й нові найменування. Аби тільки собою не бути, аби тільки лишалася можливість зневажати свій народ. А в підсумку — самих себе.
До речі, сам народ перейменували: він тепер «електорат», «населення», а точніша назва, яка стоїть за тією хитромудрою лінивою, — «біомаса». Ось нині триває виборча кампанія, і ми бачимо фанатиків із палаючими очима, які думають, що купити нас можна тільки «за шмат гнилої ковбаси», кілограм гречки чи за обіцянки, що зарплати становитимуть тисячу євро (не в гривнях, звісно; і тут режим перейменування).
Навіть у тих рідкісних випадках, коли фанатик видає на-гора якусь ідею, він не бачить людей. Ідея тільки задля того, щоб скріпити державу, а точніше — механізми розкрадання бюджету. Уся ця чиновна й білячиновна зграя нагадує нафтовиків-газовиків, що працюють на буровій у вахтовому режимі. Побурять-побурять — та й «додомочку», у рідну «стороночку». А вона в них зовсім не в Україні (Україна і є тією самою «буровою») — усе переважно на Заході: банківські рахунки, вілли, діти, коханки. Тільки якесь заворушення тут — і вже їх не буде. Incognito благоденствуватимуть на європейських віллах.
Тільки й чимала кількість наших ну нібито ж патріотів нехай не пишається: їх так само колись «роздягнув» Шевченко. І нині — те саме чванство, те ж пишання кайданами і та, по суті, зневага до народу, до людини, така ж несвобода в думках і вчинках.
Банальна, на жаль, констатація: ми не вільні, не свобідні в своїй масі, тому й прагнемо сховатися під масками й латинізованими наліпками, щоб не пізнали й не розіп’яли. Бо ж нас, українців, історія цього навчила: за українство, за те тільки, що рідною мовою розмовляєш, можна було загриміти в неблизькі краї... За те й ціную газету «День»: вона гуртує людей, які прагнуть позбутися облуди, ідеологічної закомплексованості, особистісної несвободи. Лише вільні люди можуть народити — у муках і болях, а інакше не буває — вільну Україну. Дастьбі, усе те станеться. І станемо українцями, і більше не пробиратимемося — на Захід чи Схід — якимись хитрими потаємними стежками під чужими гаслами і йменнями. Дожити б до тих часів — як не мені, то хоча б моєму онукові.
Святкуймо кожен «День» життя!
Жити одним днем нерозсудливо. Без багатства вчора, сподівань на завтра доба стає безпечно витратною. І це твердження насправді видається цілком справедливим. А от жити одним друкованим «Днем» комфортно і затишно! Наша газета надає не просто доволі детально вимальовану партитуру дня, а й намагається зрозуміти його неповторність, дорогоцінність, розшифрувати, відгадати, відчути сенс знаків, що є в ньому. Тому, за винятком професійної преси, я цілком задовольняю свої інформаційні потреби нашою газетою. При цьому мені завжди втішно, коли різні публікації раптом формують зерно хвилювання, а ще більше — коли пригадування прочитаного раніше розкриває наскрізну дію видання, його правдивий патріотичний громадський орієнтир.
Варто нагадати заголовки деяких публікацій: «За що світові варто сказати спасибі українцям», «Наші Ньютони і Галілеї», «Пишеться «велика книга нашого народу». Уже чутно, як хтось каже: «Чи не надто пафосно все це звучить?». Вибачте, але я вважаю, що без пафосу немає висоти життя, яскравості емоцій, глибини почуттів! При цьому доречно зауважити, що стиль газети можна охарактеризувати як «оптимістичний реалізм». Так, може, газета інколи ризиковано відверта і принципова щодо певних явищ та ситуацій у політиці, економіці, освіті, культурі... Але ніколи я не чув нот безпорадності, скиглення, зловтішності і, найголовніше, песимістичних прогнозів, залякування днем завтрашнім. Мабуть, якраз тому ми й із радістю чекаємо щоразу нового «Дня». Бо в ньому завжди є підтримка права кожного сподіватися на краще. Він завжди пропонує не проживати, а святкувати кожен день життя.
Бібліотека, яку складено із програмних статей газети, вже налічує потужні томи. На одному з них мудрі слова головного редактора: «Ви тримаєте в руках «екстракт» «Дня». Стовідсотково натуральний продукт. Екологічно чистий. «Вирощений» на дружніх до українського середовища помислах та діях. Аби пам’ятати. Повторювати. Розвивати».
Архітектоніка газети побудована логічно й масштабно
«Газета «День» — з розряду «розумних». Важко не зачепитися поглядом за добірку свіжих фактів, — «низка» міжнародних подій, коментарі експертів, несподіване трактування культурного життя, репортаж або розповідь професійного історика. Якщо охарактеризувати її одним словом, то це, безумовно, — аналітика. Нею насичені всі рубрики — від економіки до подорожей. Тут наведені професійні й досить вичерпні дослідження. Архітектоніка газети побудована логічно й масштабно. Взагалі приємно, що ще є не «пожовклі» видання. Ті, які підтримують рейтинги не за рахунок скандалів або «чорнухи», а беруть інтелектом.
Спектр порушуваних проблем, вражає
Специфіка цього видання сповна відповідає всеукраїнському статусові. Спектр порушуваних проблем вражає. Буває преса, в якій така «глобалізація» відводить від суті. Фактаж деколи перетворюється на просторові міркування, це занурює в нетрі. Але тут явний паритет — між повноцінним освітленням регіональних подій і загальнонаціональних. Інтерес читача, що живе в Києві або, скажімо, на Донбасі, у Криму, задоволений. Аналітику і фактаж розбавляють яскраві історичні нариси рубрики «Україна Incognita», цікаві рецензії, враження «Прес-клубу», погляд зсередини на майстерню художника або кіношний знімальний майданчик. Верстка — інформативна і, кажучи звичною мовою, «смачна», з якісними фоторепортажами, ілюстраціями. Водночас, треба давати більше матеріалів з місць, розуміти, що в кожному конкретному місті або селі свої проблеми, що стосуються конкретних людей, їхніх доль. Пройти тонкою межею між великим і малим — завдання не з легких. Адже, як відомо, сенс і суть речей завжди — в дрібницях. Без них важко скласти мозаїку нового дня, заглянути в кожен будинок, щоб поспілкуватися з людьми, що в них живуть, бути для них потрібним і бажаним. Бачити головне, не упускаючи дрібниць — такою має бути газета, що претендує на загальнонаціональний статус.
Таке відчуття, що газета була з нами завжди
— Це найбільш інтелектуальна, думаюча й чесна газета. Актив нашого Будинку цікавиться тим, що публікує видання. Більшою мірою літературою й мистецтвом. Все, що публікує газета, є для нас несподіванкою. Зацікавилися ми нею, коли шукали відповіді на запитання, які нас цікавили й хвилювали, зокрема діяльність великого сучасного філософа України Сергія Кримського. А раніше — круглі столи за участю інтелектуальної еліти України, які проводив «День». Для дуже важливо було знати думку інтелектуалів. Навіть не можу сказати, коли я вперше взяла в руки газету. У мене таке відчуття, що газета була з нами завжди.
Ви надаєте можливість сформувати власний погляд
Від імені дирекції Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця з великою любов’ю і пошаною вітаю весь колектив газети «День» з днем народження!
«День» — одна з провідних газет в Україні, яка за 16 років зайняла важливу нішу в суспільному середовищі нашої країни і знайшла свого постійного читача. Актуальні статті порушують гострі політичні, економічні і соціальні проблеми, не лише констатуючи факти, але і дають можливість сформувати власний погляд, індивідуальну думку кожному читачеві. «День» не лише висвітлює події сьогодні, але і приділяє увагу переосмисленню української історії. Масштабний проект «Україна Incognita» — узагальнює і продовжує відкривати в багатьох моментах суперечливу, не до кінця вивчену нашу історію. Дуже добре, що 2011 року проект із сторінок газети було перенесено і у віртуальний світ, враховуючи сучасні потреби в новій інформації.
Важливо зазначити, що газета «День» — одне з не багатьох видань, яке приділяє постійну увагу розвитку української культури. Анонси, фоторепортажі, критичні матеріали, аналітика і інтерв’ю з цікавими, талановитими особами, і навіть з геніями нашого часу, можна знайти, читаючи свіжий номер.
Окрема подяка газеті «Дню», яка багато років підтримує Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця і незмінно стає традиційним інформаційним партером усіх подій. Також чималу увагу приділяють у газеті концертам, майстер-класам, фестивалям, які організовує Київський інститут музики імені Р. Глієра.
Сподіваємося, що наша співпраця продовжуватиметься, дружба — розвиватиметься, а кількість інформаційних приводів для цього лише зростати.
З найкращими побажаннями!
Я в захваті від Бібліотеки «Дня»
Рік чи два тому чоловік купив у потязі номер «Дня» за п’ятницю й суботу. Я прочитала: дуже сподобалося! Відтоді передплачуємо, також замовляли в редакції «Екстракт 150» і «Екстракт +200», «Силу м’якого знака». Я в захваті від цих книжок, бо ходила в школу ще в радянську добу, історію нам викладали зовсім не таку, яку я прочитала тут. Замовили й останню книжкову серію «Дня». Гадаю, що ця публіцистика справді бронебійна.
Я філолог за фахом, але цікавлюся історією, узагалі збираю такі матеріали й зацікавила ними чоловіка. Хоч він і російськомовний, але українською читає залюбки, і дитину маю намір залучити до цього. Наша дитина ходить в українськомовну школу в Мелітополі (ми знайшли таку), і наполягаємо на тому, щоб вона знала рідну мову. Узагалі тут, на Сході України, дуже важко придбати гарні книжки. А «День» — це взагалі екзотика.
Я намагаюся й родину долучати до «Дня». Ще не дуже вдається, але докладатиму зусиль.
Патріотичний, оптимістичний і, головне, потрібний кожному українцеві
«День» — один із лідерів сучасної журналістики, який уже понад півтора десятиліття завдяки своєму професіоналізму, неупередженості, шляхетності, яскравим і змістовним статтям утверджує національний дух українства, служить вихованню справжніх патріотів, спрямовує зусилля на розбудову незалежної соборної України. Охоплюючи практично всі сторони життя українського суспільства і світу, газета щоденно ознайомлює читачів із громадсько-політичними, економічними, культурно-мистецькими, релігійно-філософськими новинами, науковими ідеями, невтомно пропагує ідею свободи особистості в контексті суспільного розвитку. Її рубрики «Історія та «Я», «Україна incognita», «NB!» стали улюбленими як серед пересічних громадян, котрі цікавляться історією, так і серед фахових істориків. Щоразу розгортаючи новий «День» — а читаю я його з першого числа, — чекаю зустрічі на його сторінках з Іваном Дзюбою, Станіславом Кульчицьким, Ігорем Лосєвим, Ігорем Сюндюковим, багатьма іншими авторами, аналітичні статті й роздуми яких заслуговують як на увагу, так і на повагу.
Вітаючи «День» із шістнадцятиріччям, насамперед щиро бажаю міцного здоров’я на многії літа, благополуччя, невичерпних сил та енергії, творчого натхнення редакції газети на чолі з шановною Ларисою Івшиною, нових звершень у їхній подвижницькій праці на благо України. Бо без них і без їхньої інтелектуальної сили не буде часопису. Самому ж «Дню» бажаю процвітання, щедрих спонсорів і вдячних читачів. Нехай він і надалі залишається таким же патріотичним, оптимістичним і, головне, потрібним кожному українцеві. Сподіваюся, що «День» і надалі викликатиме у нас захоплення своїм інтелектом, цікавими публікаціями, стоятиме на варті національного духу, української історії, мови, традицій, пробуджуватиме совість і гідність українського народу. З роси й води Вам, шановні «дняни»!
Із глибокою пошаною,
