— Якби ви стали директором загальноосвітньої школи,
щоб ви зробили перш за все?
— Найперше, я б працювала над характером стосунків між
адміністрацією, вчителями та учнями. Щоб кожен учень міг вільно спілкуватися
з директором. Дуже сильно на становлення дитини впливає середовище. Мене
вражає незатишність класів у середніх школах, де ні вчитель, ні учні не
почуваються комфортно. Окрім того, вважаю, що ліцеїв і гімназій має бути
небагато, але нам потрібна добра масова середня школа. Школа – це, насамперед,
вчительський колектив. І коли в державі зміниться ставлення до вчителя,
зміниться й вона.
— Ким ви були у школі?
— Головою ради загону, головою ради дружини. Потім була
комсоргом школи, пізніше — факультету. Була делегатом комсомольського з’їзду,
комісаром студентського будівельного загону.
— Чи відчуваєте себе «новенькою» в колективі нашого
ліцею?
— Я буваю стривожена при спілкуваннi. Я боюсь учнів більше,
ніж вони мене, і завжди намагаюсь придушити почуття зайця. — Які життєві
плани ви встигли реалізувати до цього часу?
— Я мала гігантські мрії. Навіть зараз у мене виникають
химерні проекти стосовно реформування освіти України. Але одночасно стою
на землі ногами й думаю, що краще мати синицю в руках... І ось ця синичка
ліцей, у ньому синтезовані всі мої мрії. Після того, як побувала в Королівській
академії в Канаді, я дала собі слово, що зроблю добрий освітній заклад
в Україні. І, думаю, що це вдалося.
