Що таке Кримінальний кодекс знають, мабуть, усі. Знаємо і тe, що порушення будь-якої статті кодексу — це злочин, а за скоєнням злочину — слідує покарання... А як же нам бути з основним Божим Законом, Законом Любові?
Отже, повернімося до початку... З Великої Любові Божої був створений світ. Небо, з усіма його світилами, земля з океанами, морями, ріками, лісами, степами, горами. І була створена Людина, «за образом і подобою Божою» як найдовершеніше творіння з усіх земних творінь. І дана була влада їй, тобто людині над усіма земними багатствами і над усіма тваринами... і над усякою землею...
«Заповідь нову даю вам, щоб ви любили один одного» (Єв. від Івана), Заповідь ця є Законом Божим, Законом Того, хто створив і віддав у наше володіння цілу планету Земля, а отже був і є її Господарем. А що зробили ми з цим щедрим Дарунком Самого Бога? А ми почали усе нищити і плюндрувати!
У матеріальному нашому світі панують гармонія і великий порядок. Сонце сходить і заходить в один і той же час; місяць, зорі, планети — усі мають свій сталий рух і розташовані так, що ніколи не зіштовхнуться, а рухаються кожен за даним їм усім раз і назавжди порядком. Саме тому найменше порушення гармонії і призводить до хаосу, за хаосом же слідують біди. Ми осушувати болота, повертали ріки «вспять», викидали в наше чисте небо усякий непотріб. Ми перетворили наші моря і ріки в каламутні калабані, де розкошують тисячі збудників страшних хвороб. Та перевершили самі себе ми, коли воду, що п’ємо, цю основу життя, перетворили на отруту. Це лише найменший перелік усього того, що зробили ми з Землею нашою, а отже, і з життям нашим. Наслідки бездумного, нерозважливого ставлення до довкілля вже пожинаємо. Природа, небо, земля протестують як проти нашого нерозумного «господарювання», так і проти нас самих. Земля не дарує більше нам щедрих врожаїв, небо скидає на нас кислотні дощі, наші оселі шматують буревії. Вибух Чорнобиля, заразом, зробив мертвими і людей і землю.
Та досліджуючи будь-які події в конспекті духовному, можна багато чого роздивитися, а ще більше просто зрозуміти. Маю на увазі суспільство і кожного з нас. Ми добровільно обираємо собі спосіб життя, нас ніхто не примушує робити добро чи зло. Ми думаємо про те, що нам подобається, самі обираємо слова під час розмови. У результаті нашого добровільного вибору складається і визначається наше життя. Таким чином виходить: що обираємо, те й одержуємо, тобто, що сіємо, те й пожинаємо. Уважно проаналізувавши події, життя суспільства, можна з впевненістю визначити: ми порушили Закон Любові, ми просто відкинули його, забувши, що Закон Божий — це Істина, а Істина існує незалежно від того, визнають її чи ні.
Наші «вожді», поправши усі правила співжиття громади, нехтуючи своїми обов’язками, зробили свою владу необмеженою. Вони не поважають нас, про любов тут навіть і не йдеться. Єдине їхнє найбільше кохання — це влада, точніше владність над усім, що ще рухається і не рухається — також. Наше з вами життя для владолюбців не має абсолютно ніякої цінності. От і виходить, що владу свою використовують вони не на добро, а на зло. Звідси і життя наше злиденне і важке. Чи не влада зла породила наркоманію, що спалює молоді душі? А дітей, які живуть в каналізаційних люках і підземеллях? А немічних старих людей, які порпаються у смітниках у пошуках їжі? А чому так багато хворих людей в той час, коли аптеки переповнені своїми і закордонними лікарськими препаратами? Чому у нас заповнені й переповнені дитячі будинки дітьми-сиротами?
А це, уже загальне явище, — наші діти не люблять ходити до школи. Чому? Тому, що їх там не люблять. І вони своїми чистими сердечками це відчувають! Усе це зветься — «система». Система, що нищить, калічить, убиває. Беззаконня зла, яке породжує ще більше зло. Це як камінь, кинутий у воду. Круги розходяться все далі й далі. І ось уже й ми не любимо їх усіх, виявляючи це у громадських акціях, голодуваннях, а ще у зневазі до «їхніх» законів, що наплодили «вони» своїм безчестям та пихою.
Як же нам жити, вижити на цій божевільній від зла землі? Та вихід безперечно є. Любов’ю! Проста жертовна людська любов робить дорогоцінним усяке слово, усякий жест, всяку посмішку, і всякий погляд людини.
Залишимо в стороні усі загальні міркування: дозволено чи не дозволено вбивати на планеті мільйони невинних людей, а спробуймо те, що кожному з нас під силу, і проявимо свою любов у повсякденному спілкування. Невелика добра справа може мати величезне значення. Маленьке добро приносить велику користь людині. Через дрібне діло, яке легко зробити, людина звикає до доброчесності й починає їй служити від серця і щиро. Таким шляхом входить в атмосферу добра і пускає глибоке коріння життя в любові.
Ми різні і по-різному можемо творити своє і лише своє добро. Моя колега, втративши надію народити дитину, удочерила крихітку-дівчинку. Тепер Іринка має люблячих тата і маму, зростає привітною, лагідною, веселою.
І ось зовсім інша історія життя, життя, в якому усе перемогла любов.
Ананій Володимирович Кондратьєв, житель міста Почаєва, що на Тернопільщині, і мій рідний дядько. Ми поховали його рік тому. Було дуже холодно і багато снігу, і дорога до церкви неблизька, а його несли на руках. Зустрічні люди зупинялись, знімали шапки, а потім приєднувались до процесії. Йшли всі, хто знав і любив його. І їх було багато. Гадаєте, він був великим начальником чи депутатом? Він був Людиною! Відсидівши у таборах 12 років «за зраду Батьківщини», відбувши заслання, повернувся у Почаїв. Тут жив, працював, виховав прекрасного сина і онуків. Звичайна собі історія? Була б звичайною, якби не одне «але»... Бо знала його усе своє життя. Чи не знала? Знала усміхненим, завжди привітним і веселим. Знала безмежну його доброту, і що в його серці й душі живе незбагненно велике джерело світла і тепла, яке завжди виблискувало іскринками в його ясних волошкових очах. Він ніколи не розповідав про табори та тюрми. Ніколи і нікому. Навіть рідному синові. Чому і як зберіг у собі стільки любові та радості, пройшовши через нелюдські муки таборів? Чому не розлютився, не зненавидів усіх і все? Шістдесят літ мовчання! Та все ж... За кілька днів до своєї кончини Ананій Володимирович заговорив. Голосно, чітко кілька годин він розповідав усе, кожен епізод. Зрада, арешт, побої, наглядачі — усе. А потім — найніжніші слова кохання до дружини наостанок, як наказ і прохання: «Будьте добрими між собою. Будьте добрими до всіх». Його розповідь була суцільним жахом, від якого кривавилася душа і обливалося сльозами серце. Ось кого я не знала! Я не знала, що за м’яким, ніжним характером було заховано таку величну силу духу. Я не знала, що його доброта насправді є великим Божим даром жити за Законом Любові. І йому було відомо таке просте правило: не виросте добро, якщо засієш зло. Ось тому і став мій дядечко Ананій Великим переможцем. Переможцем зла! І виконав — до останнього подиху — свій Закон Любові.
Живодайний Закон Любові, Він живий і Вічний, бо Вічний і живий Бог! То тут, то там ми торкаємося Його, п’ємо з Його джерел, оазисами зростає Він серед нас, втілюючись у зовсім простих стосунках, лагідному слові, допомозі тим, хто потребує нашої любові. І чим більше ми будемо дарувати один одному ласкавих слів, чим більше будемо виявляти уваги, тим більш дієвим буде Закон Любові. Нам треба поважати один одного і «ближнього свого», постійно пам’ятати, що кожен з нас — то велика цінність перед Богом.
Погляньмо навколо, погляньмо так, ніби вперше бачимо синє небо, ласкаве тепле сонце, пахучі квіти! Усе це наше, усе це — для нас. Посміхнімось одне одному і скажімо: «Доброго вам дня! Мир вам!» Скажімо ці слова щиро і сердечно. І тоді в наших серцях воскреснуть небеса і воскресне Любов, і оселиться там «і нині, і повсякчас, і навіки».
