Днями в інтернеті, «який знає все», прочитала, що останній тиждень жовтня — найбільш депресивний у році. Можливо тому, що саме в ці дні відбувається різкий перехід від тепла до зими. Дерева за вікном мого робочого кабінету якось різко змінили зелений колір на жовтий, а кожен новий ранок дивує все вищими килимами з опалого листу: ніби ж і вітру вночі не було... Погода і природа, безперечно, справляють вплив і на настрій людей. Він переважно мінорний, незважаючи на те, що з початком президентської виборчої кампанії політики на Волині грають відверто оптимістичні ролі. Володимир Литвин навіть привіз свою... футбольну команду і зіграв товариський матч. Вийшов на поле у хорошій формі (не лише тій, що на тілі, а й чисто фізичній), забивав м’ячі... І навіть виграв. Та чи то сезонна депресія, чи то всесезонна алергія на політику і політиків змушує людей більше перейматися проблемами або житейськими, або... вічності.
Людмила ПОТАПЧУК, кандидат психологічних наук, заступник декана факультету психології Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— У нас цього тижня було дуже гарне родинне свято. Приїжджав мій двоюрідний брат Ростислав, який нині живе в Росії, в місті Самара. Він військовий, там дослужував, там і залишився. Коли був на Волині три роки тому, ми з ним та іншими родичами зібрали інформацію про наш рід, рід Потапчуків. Адже вже сім поколінь має це прізвище. І я його не змінювала, коли заміж виходила, і мій син теж його взяв вже у свідомому віці. У нас вийшов чудесний родинний вечір. Ми згадали всіх представників до сьомого, як кажуть, коліна, про яких щось знайшли. Найпершим був Остап Потапчук, кріпак, якому пан за добру роботу дав волю і землю. Від нього пішли Іван та Оверко, це вже мій дідусь. Всі ці предки працювали на землі. Це батькова лінія. А по мамі ми родом із Росії, ще нині є село Подкуровка на трасі Ульяновськ — Сизрань, у нинішній Ульяновській області. Я там бувала ще в дитинстві, а нині душа дуже кличе туди поїхати, хоча найближчі родичі вже там і не живуть. На своїх родинних вечорницях ми переспівали пісні, які любили наші предки, переглянули записані на диск події, які від часу останньої зустрічі відбулися в нашій родині. Це дуже хвилююче! Те, що ти пізнав своє коріння, дуже радує. А на погане просто не орієнтуюсь, я стараюся його не помічати. Тому так люблю зустрічі з братом, бо він у нас невиправний, як кажуть, оптиміст.
Володимир РОВІНСЬКИЙ, благочинний храмів м. Ковеля, редактор інтернет-журналу «Амвон» Володимир-Волинської єпархії Української православної церкви:
— Протягом тижня для мене добрим здавалося те, що я намагався не помічати нічого поганого. А поганим було те, що воно — помічалося... При храмі, де я є настоятелем, вже близько десяти років діє православне молодіжне братство. Юнаки та дівчата, котрі не знайшли себе на «тусовках» ровесників, збираються щотижня за чашкою чаю у власному «офісі» — затишному приміщенні поряд із храмом. І тут переглядають цікаві фільми, слухають музику, дискутують, жартують і... мріють про великі справи. Я звик до такого сусідства і ставлюся до них, як до власних дітей. Сприймаю їх, як оті квіти, що люблять світло і з усіх сил тягнуться до нього. Так от, вчора, за тими мріями про великі справи, виникла в молодих головах думка поспілкуватися зі старшокласниками школи-інтернату. Є у нас така у селищі Люблинець. Зараз канікули, й ті, котрі мають рідних, поїхали в гості, а круглі сироти залишилися. От і розробляли цілий вечір тематику спілкування. Мої юні друзі хотіли осмислити самі й поділитися з ровесниками, як можна, залишаючись молодими і сучасними, жити згідно з Євангелієм. Як стати успішними та дієвими, але бути добропорядними і глибоко віруючими? Чи можливо на основі батьківських та дідівських традицій будувати власне майбутнє? Слухав я молодь і в серці щиро радів. Ні, даремно ми нарікаємо на своїх дітей. Ми самі забрали від них можливість бути на світлі, виявити себе з кращого боку — от і чахне більшість у темряві.
Було цього тижня і неприємне. Воно стосувалось особисто мене, але не тільки... Телефон приніс звістку, що здоров’я мами погіршилося. Лікування малоефективне, я ж далекий і безпомічний, а мама ось тут, поряд... у серці. Господи, допоможи! Почуй, Господи, молитви нас, далеких і близьких синів. Допоможи матерям нашим, змолоду струдженим, передчасно зболеним, обманутим і розчарованим, для когось — безнадійним, а для нас... Уся надія на той чистий струмочок, з котрого витекла ріка мого життя, на те незамінне віконечко, в котре завжди заглядає світлий промінчик ласки і тепла.
Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, політичний оглядач FM-радіостанції «Луцьк»:
— Вразила не так велика кількість бажаючих стати українським президентом (а цифра буде, вірогідно, до трьох десятків), як те, що ці люди, які претендують на роль лідера нації, надто охоче і надто легко готові розлучитися з солідною сумою у два з половиною мільйони гривень, що мають сплатити як заставу. Більшість розуміє, що президентом не стане, то навіщо тоді такі витрати? Адже скільки українців мають найскромніші достатки... Засмучує, що стара пісня перед виборами — все обіцяти і нічого потім не виконувати — стає українською традицією.
А порадувало цікаве опитування, яке провели російські соціологи серед російських же громадян. Воно стосувалось особи Степана Бандери. Я був здивований, що в загальному підсумку третина опитаних ставиться до Бандери або позитивно, або неоднозначно, а ще третина — різко проти. При їхній несвободі преси це досить цікаві цифри. Отже, Бандера для росіян вже не грішник, але ще й не святий. Тим більше, що остання річниця створення УПА, яку ми відзначаємо на Покрову, підтвердила, що і цей чоловік, і українські повстанці вже не викликають крайнього супротиву і в Україні.
