Лакмусовим папірцем кардинальних змін у житті суспільства завжди була молодь, оскільки саме вона найбільше прагне до прогресу і, почасти, абсолютно позбавлена консерватизму. Зрілі люди надто обачливі, щоб «кидатися у вир із головою», вони живуть розумом і набутим досвідом. А молодим досить вірити в далеку мрію для того, щоб до неї йти; вони не бояться доріг і їх абсолютно не турбує примарність своєї мети. І це, певною мірою, сміливо, а значить — добре.
Кожна нова епоха в житті людства, її проблеми та нові віяння вмить привносили зміни в життя молодих людей. Так, у 60-ті роки минулого століття радянська молодь вірила в ідеї оновлення, породжені «хрущовською відлигою», у 1980-ті нове покоління вірило в підприємницьку діяльність і ринок, неможливі раніше. Пройшло ще кілька років: розпад СРСР — і ось перед нами абсолютно інші люди.
Моє покоління — це покоління нових технологій. Ми, я вважаю, аполітичні, в нас мало патріотизму і загальнодержавної свідомості. Ми більше зосереджені на своєму власному майбутньому, не задумуючись про майбутнє нашої країни, світу в цілому. Хоч у нас є прагнення вдосконалитися, що, в свою чергу, можна віднести до наших позитивних рис. Мої однолітки зацікавлені в освіті набагато більше, ніж молодь 1990-х років, та й стимулів у нас більше, адже символ нового покоління — ерудована, стильна людина, яка відбулася як особистість. У наш час майже стерся розподіл на «крутих» і «некрутих», тому що нікому не потрібні клони чиїхось ідей. Ми прагнемо бути оригінальними, не повторювати один одного. «Чорне або біле. Сірість — найгірша вада!» — ось девіз мого покоління. Хтось намагається бути кращим у вивченні мов, а хтось — фахівцем у сфері музики, це, так би мовити, «білі» індивідууми, але, на жаль, є і «чорні». Це молоді хлопці та дівчата, які воліють бути жорстокими й агресивними. Вони не цінують своє життя, хвилинне задоволення для них приємніше за всі досягнення, а наркоманія, алкоголізм і насильство — це їхнiй спосіб життя. Але це — не єдина проблема нашого часу. На жаль, виховуючи в собі індивідуальність, ми втрачаємо почуття колективізму. Наприклад, у нашому класі постійна конкуренція і гонитва за успіхом «убили» теплі стосунки. Однак і в такій атмосфері ми пізнаємо сутність кожного, і це поступово зближує нас, визначаючи нові симпатії.
Важливо сказати, що на нас дуже впливає світова обстановка: революції та війни роблять нас жорсткішими, природний катаклізм примушує хвилюватися, чи є у нас майбутнє. І якими б егоїстичними ми не були, все ж розуміємо, що наше життя й життя нашої планети — єдиний організм, який, на жаль, почав руйнуватися зсередини. Напруження політичної обстановки в багатьох країнах світу, нещодавнє цунамі, тероризм — мене це, відверто кажучи, лякає. А раптом це і є початок кінця нашого існування? Раптом ми не встигнемо нічого змінити, тому що вже надто пізно? Але я не схильна до паніки, на моїх очах твориться історія, а нам, молодим, просто необхідно зробити висновки і задуматися, чи в те русло ми спрямували свої сили. Зараз, як ніколи, потрібні нові рішення, нам необхідно врятувати планету, яка гине. А чим займаються люди? Вдосконалюють зубні щітки, мобільні телефони, машини — все, аби забезпечити комфорт людини, не задумуючись про те, що це може нам вже не пригодитися.
Ми, молодь, також прагнемо багато чого досягти. Час примушує нас боротися за щастя, воно випробовує нас на міцність, всі перешкоди та випробування, всі біди і незгоди — лише черговий етап нашого сходження до мрії. Головне — не занепадати духом і не зупинятися, адже один раз відступивши, ви не позбудетеся проблеми, а лише згаєте час із її вирішенням. І ми сміливо крокуватимемо життям, адже моє покоління вірить у себе. І я впевнена, що мої однолітки зроблять багато відкриттів, багато хто з нас стане знаменитим, ми збагатимо скарбницю світового мистецтва і досягнемо багато чого в політиці, ми постараємося виправити помилки минулого — в цьому наше призначення. Я вірю, що у нас все вийде!
