Вже декілька років читаю вашу чудову газету. Прийміть мої найщиріші вітання і вдячність за вашу таку, з відомих обставин, нелегку працю на ниві пробудження національної свідомості. Хочу і свої «п’ять копійок» внести до спільної справи. В основі державності будь-якого європейського народу лежить також і національна мова. Між тим мене дивувало й дивує, що навіть за президентства Ющенка не було у цьому напрямку інформаційно-просвітницької роботи, пропаганди рідної мови. Тим паче, що за більшістю параметрів наша мова не поступається найрозвиненішим мовам світу. А таких параметрів, як мінімум, п’ять: древність, самобутність, інформаційна спроможність, вокальність та краса звучання, термінологічна розвиненість.
Щоправда, за рівнем термінологічної розвиненості українська поступається як основним європейським мовам, так і російській через наш 350-річний колоніальний статус. 1933 р., під час намісництва П. Постишева в Україні, під приводом боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом були знищені десятки (55 назв!) різнотематичних науково-термінологічних українських словників, їх авторів було розстріляно. Коли пізніше, у 60-х рр., в Україні було видано (перший у світі!) «Словник кібернетичних термінів» під редакцією академіка Глушкова, то в Москві це викликало справжній переполох. Терміново наш «Словник» заборонили, вилучивши його повсюдно з обігу, натомість подібний словник спішно було видано в Росії. Й сьогодні триває безпрецедентне за своїм цинізмом інформаційне, фінансове та морально-психологічне блокування видання 20-томного тлумачного «Словника української мови».
Імпер-шовіністи називають нашу мову «русскім язиком, іспорченним польскімі да австрійскімі вліяніямі». Втім, чесні російські історики, такі, наприклад, як Василь Ключевський, давно визнали, що мовою Київської Русі була українська. Починаючи з XVII ст. розпочалися заборони української мови з боку північного сусіда. За даними В. Яворівського, таких заборон було понад шістсот (642), з яких понад сорок — офіційні, а решта — таємні. До речі, московська мова стала називатися російською лише після перейменування в 1721 р. Московії на Російську імперію. Тому слід відверто говорити про російську мову (не применшуючи її значення у світовому культурному просторі) як, по-перше, про наймолодшу серед слов’янських, по-друге, про певну штучність її створення на основі церковнослов’янської, яка, в свою чергу, теж штучно створена для релігійних потреб на основі староболгарської, по-третє, про її несамостійність. Адже, згідно з чотиритомником академіка Фасмера «Этимологический словарь русского языка», у російській мові 58,5% пізніх запозичень із тюркської, німецької, французької, 29,5% запозичень з української, 0,8% — з інших східнослов’янських, 0,9% — власне російська складова. Українська ж, як ще у XIX ст. доведено поліглотом-лінгвістом польського походження М. Красуським, є древньою мовою. Саме вона була «спонсором» не тільки слов’янських, а й певної частини індоєвропейських мов. Так вважають, зокрема, й англійські вчені — Роберт Макрам, Уільям Крен та Роберт Макней у своїй праці «The storу of English».
Наша мова не поступається іншим інформаційними можливостями. Об’єм українського тексту, перекладеного з європейських мов, обсягом, як правило, співпадає з обсягом англійського, французького оригіналу. У той же час російський переклад на 15% більший за оригінал. Загальником став і спогад про конкурс мов різних народів світу на красу звучання, що проходив у Парижі 1936 р., де наша мова посіла друге місце. У той же час російській було відведено лише 36-те місце, яке вона поділила з африканською мовою суахілі. Такі от уперті факти... До речі, слово «хохол» (або «кохол»), як полюбляють зневажливо називати росіяни українців, походить із тюркської й означає «син неба». А «кацапами» (або «касапами» — теж слово тюркського походження) були названі ординці Івана Грозного під час захоплення Казані за їхню жорстокість. Значення цього слова — різун, м’ясник, а пізніше — забійник худоби. Коли б етимологія обох слів була відома ширшим колам населення Росії, то, певно, у багатьох би відпало бажання називати Україну хохландією.
Останнім часом у періодиці частішають повідомлення про сучасну науку біолінгвістику, яка доводить, що мова надається території, а не тільки народу. У разі штучного нав’язування на певній території іншої мови, неминуче каліцтво на тонкому душевно-духовному рівні, й, як наслідок, фізичні та психічні розлади. Ось що говорив із цього приводу російський священик і мислитель П. Флоренський: «Асимільована зденаціоналізована свідомість оперує оболонками слів, себто морфемами та синемами, але не сутнісними ядрами слів, без зворотного зв’язку з прапам’яттю, підсвідомістю народу свого, землі своєї».
Медики виявили цікаву закономірність: що більше людей говорить російською в Україні, то вищий показник смертності. А відомий київський психіатр і правозахисник Семен Глузман повідомив, що, за даними дослідження Асоціації психіатрів України, Київського міжнародного інституту соціології та університету Стоні — Брук (США, штат Нью- Йорк), карта рівнів наркотизації й алкоголізації та їхніх наслідків повністю співпадає з картою розповсюдження мов в Україні: чим більше в регіоні переважала російська мова, тим вищим був рівень вживання наркотиків, алкоголю, депресій, суїцидів.
На жаль, наша влада замість природної для постколоніальної й постгеноцидної країни дерусифікації продовжує фінансування російської мови, в той же час відмовляючи у фінансуванні конкурсу ім. П. Яцика; проштовхує у Верховній Раді одіозні антиукраїнські мовні законопроекти, не працює з окупованим інформаційним простором.
Сучасною природничою наукою давно усвідомлено, як катастрофічно відбивається на екосистемі Землі зникнення тих або інших представників флори і фауни. Але чи досліджено наслідки зникнення цілих етносів, їхніх мов і культур для духовної складової Землі, для тонких світів? У Російській імперії на початок XX ст. було понад двісті народностей! А до 1991р. їх залишилося лише кілька десятків. Хіба це не збіднило людство? Але чи виграла від цього сама Імперія? Петро Чаадаєв ще у XIX ст. пророчо сказав, що «Россия существует только для того, чтобы преподать остальному миру какой- то страшный урок». Після краху амбітних сталінських планів захоплення Західної Європи, а далі й усього світу, найкривавіша в історії людства Російсько-радянська імперія, не витримавши напруги гонитви озброєнь, удруге за XX ст. розвалилась у 1991р. Україні номінально вдалося звільнитись із цупких «братерських» обіймів Москви. Але не вдалося звільнитися від промосковського совєтського елементу управління та від надпотужної п’ятої колони. Сучасна путінська Росія круто повернула в бік тоталітаризму. Серед глибинних комплексів Росії є проблема її самоідентифікації, бо, вкравши в нас наш стародавній етнонім «Русь» та спотворивши на свою користь нашу історію, Московія так по суті й не стала Руссю, не стала Європою. Тому Україна й українці для неї — кістка в горлі, бо саме наше існування — загроза для Імперії. Сьогодні якраз і вирішується гамлетівське «бути чи не бути». Адже якщо нас поглине Росія, ми будемо знищені як нація, а Імперія трохи відтермінує незворотну дату свого розпаду. Але якщо ми вистоїмо, то станемо нормальною європейською країною з громадянським суспільством, ринковою економікою й демократичним устроєм.
P. S. Пафос цієї статті жодним чином не спрямований проти мислячих і чесних росіян із демократичним світоглядом.
