Промова ізраїльського президента Реувена Рівліна у Верховній Раді на 75-ті роковини трагедії в Бабиному Яру викликала справедливе обурення українців. Він дозволив собі натякнути на причетність всього українського народу до цього злочину.
Що це? Темнота, злобна тупість чи ворожість?!
Чому не згадав, що українців знищували у Бабиному Яру поруч з євреями? В тому числі й за те, що вони намагалися ховати євреїв від переслідування нацистською владою. Члени ОУН, бійці УПА, служителі УГКЦ неодноразово з ризиком для власного життя рятували представників єврейського народу, про що є багато свідчень і незаперечних доказів.
Невже не чув президент Ізраїлю хоча б про Олену Телігу — поетесу-націоналістку, про загибель якої в Бабиному Яру знають усі небайдужі до української історії люди?
Згадуючи трагедію Бабиного Яру, хотілося б йому та йому подібним розповісти про молоду, палку патріотку Наталію Винників, яка відважно боролася з німецькими окупантами і була розстріляна німцями там же, в Бабиному Яру.
* * *
Мужність і героїчна постава цієї Українки назавжди зафіксовані в архівних документах НКВД.
Народилася вона 2 лютого 1920 р. у Винниках біля Львова, навчалася у львівській гімназії ім. Кокорудзів, де очолювала юнацьку шкільну організацію ОУН, мала псевдо «Ада». Патріотична львівська молодь гуртувалася для боротьби проти поневолення польськими окупантами.
Відразу після закінчення гімназії Наталка Винників 6 вересня 1940 р. була заарештована радянськими «визволителями».
Коли на Західну Україну прийшли ті «визволителі», НКВД користувалося архівами польської поліції, звідки черпало інформацію про українських патріотів, неблагонадійних для польської влади, і відразу ж визнавало їх і своїми ворогами. Адже прийшли не визволяти, а поневолити місцевих українців.
У результаті — органи НКВД у 1940 р. провели у Львові тотальні арешти української інтелігенції та ініціювали показовий політичний процес, що дістав назву «Процес 59-ти» за кількістю підсудних.
Цей великий політичний процес відбувся 15 — 18 січня 1941 р. Тоді перед радянським судом постали 59 молодих українців, віком від 16 до 30 років, яких звинувачували в приналежності до Організації Українських Націоналістів та в антирадянській діяльності. Процес зробили показовим, бо сподівалися зламати, покарати одних і налякати всіх інших, хто мріяв про самостійну Україну. Натомість дістали яскраве свідчення високого, незламного українського патріотичного духу.
Всі учасники «Процесу 59-ти» сміливо й стійко заявляли про права українців на своїй землі. В офіційних документах написано: «Більшість засуджених як на попередньому слідстві, так і на судовому засіданні не визнавали себе винними і не покаялись, а навпаки — заявляли в суді, що вони були і залишаються непримиренними ворогами радянської влади і в майбутньому, якщо буде така можливість, за будь-яких умов будуть вести боротьбу проти радянської влади...»
Сторінки протоколу з допитів Наталії збереглися в архіві. Там, де мав стояти її підпис, дівчина записує «Декалог українського націоналіста» і додає: «На підставі Заповідей, я — провідник ОУН в школі №5, моє псевдо — «Ада», не хочу розказувати слідству правди, не бажаю називати учасників організації, якими я керувала, не бажаю розказувати слідству про свою роботу в Організації Українських Націоналістів. Бажаю бути надалі вірною своїй організації, слідству я нічого більше не скажу, бо я хочу, щоби була Самостійна Україна. Остаюсь на позиціях оунівської влади. Наталя Винників. Львів, 10.ХІ.1940 р.»
Таку позицію займала вона під час слідства, незважаючи на катування.
Яскравим був її виступ на суді, де відважно заявила: «Я, будучи націоналісткою, яка б не була чужа держава, буду боротись за створення самостійної України! А раз тут совєтська влада, я свідомо боролася проти неї».
У результаті процесу до смертної кари засуджено 42 осіб, у тому числі 11 дівчат, серед яких була і Наталія Винників.
Згодом Рішенням Колегії Верховного Суду СРСР від 15 березня 1941 р. покарання деяким членам процесу було пом’якшено. Наталії Винників смертну кару замінили на 10 років концтаборів і 5 років позбавлення прав. Із Бригідок частину засуджених перевезли до бердичівської в’язниці.
З наближенням фронту в липні 1941 р., коли німці бомбардували Львів, енкаведисти, відступаючи, підпалили тюрму і закидали її гранатами. Наталія разом із групою в’язнів зуміла вибратися на волю, хоча не багатьом вдалося врятуватися.
Вибравшись із тюрми, Наталя Винників продовжує боротьбу в лавах ОУН, тепер уже проти німецьких окупантів. Із похідними групами ОУН українську патріотку направили на Східну Україну. Завданням похідних груп було організовувати населення східних регіонів на боротьбу з німцями, за самостійну Україну. І українські партизанські групи боролися проти німецьких окупантів не за Совєтський Союз, а з мрією про самостійну Україну!
9 лютого 1942 р. у Києві гестапо заарештувало Наталію Винників. Разом з іншими українськими патріотами її розстріляли в сумнозвісному Бабиному Яру. Їй тоді йшов 22-й рік.
Отак «шанували» українських патріотів і поляки, і совєти, і гітлерівці!
А тепер їх звинувачують гості з Ізраїлю...
