Створення незалежної помісної ПЦУ спричинило в країні справжню ейфорію, і це дуже тішить. І ще мене приємно здивувало те, що всі мої єдиновірці греко-католики теж одностайно раділи за наших братів —православних. Але коли я прочитав звернення Блаженнійшого Святослава з привітанням очільнику ПЦУ Епіфанію, здивування пройшло, і все стало на своє місце — наша підтримка створення ПЦУ — це генетична потреба єдності церков Володимирового хрещення. Ми ж з однієї купелі! І попередники Блаженнійшого Святослава мріяли про цю єдність. А патріарх Сліпий, кажуть, заповідав, коли настане час, перепоховати його прах у Святій Софії.
Питання створення ПЦУ виходить за межі внурішньоцерковного життя. На цей процес є величезний суспільний запит. Держава і церква не повинні втручатися у справи одне одного, але, разом із цим, нам зараз потрібний безсумнівний авторитет із всенародною довірою, який був би вищим за міжпартійні чвари і куплених олігархами політиків, хтось же повинен високо тримати в суспільстві планку моральних цінностей, окреслених у десяти заповідях.
І такою силою може стати ПЦУ, особливо враховуючи очільників — Блаженнійшого Святослава і Блаженнійшого Епіфанія, молодих, патріотичних, з добротною освітою, належним християнським вихованням. До голосу такої Церкви будуть прислухатись! Україну чекає справжня епоха ренесансу православ’я.
Одне цікаве питання: а як на майбутнє возз’єднання наших церков подивиться Ватикан? Але я заспокоююсь тим, Блаженнійший Святослав досить мудра людина і, мабуть, перед оприлюдненням таких революційних пропозицій мав якісь підстави для цього. Я впевнений в одному, що вирішення цього питання буде цивілізованим, не дикунським, як між РПЦ і церквами, що переходять у ПЦУ. Ця впевненість ґрунтується на позитивній постаті Папи.
Крім сказаного, висловлю одну потаємну думку, яка тішить (прости мене, Господи!), що створення ПЦУ буде добрячим костилем у труну російського імперіалізму.
Слава Ісусу Христу!
