До питання конкурентоспроможності, а саме, до ідеї «Україна — конкурентоспроможна держава» зараз звертаються все частіше. Проте, чи набула вона насправді актуальності? Актуальності в тому значенні, що ця проблема турбує не 1—2% мешканців країни, переважно науковців, а значно більше. Конкурентоспроможність пропонують нам сьогодні як інтегруючий чинник, як модель національної ідеї, що здатна згуртувати населення різних регіонів країни. Особисто я лише нещодавно дізнався, що в Україні вже досить давно існує навіть Рада з конкурентоспроможності.
Тож, можемо сказати, що круглий стіл, який нещодавно відбувся в стінах Харківського університету ім. Каразіна, мав на меті допомогти цій самій Раді у пошуках алгоритмів досягнення Україною конкурентоспроможності.
Але, на жаль, учасники круглого столу, що відбувся 16 березня в нашому університеті за участю, в першу чергу, членів поки що неформальної організації «Острозький клуб», та гості цього заходу (студенти і викладачі соціологічного, філософського та історичного факультетів) зіткнулися з проблемою формулювання питання «Українська нація: пошук алгоритмів конкурентоспроможності». Воно було надто конкретним для того, щоб його змогли сприйняти представники трьох різних парадигм. Так, так — парадигм, оскільки з великим подивом сприйняв питання нації саме студент-соціолог, який занадто звик оперувати категорією «суспільство». З не меншими проблемами зіткнулися студенти-історики щодо висвітлення питання «українська нація»: значну частину засідання довелося приділити досягненню взагалі будь-якого консенсусу, порозумінню між присутніми.
Отже, значну кількість часу аудиторія просто шукала алгоритми. Але кожний виніс із засідання власний алгоритм.
Мені, власне, стало дещо ніяково перед нашими гостями і, одночасно, моїми друзями по клубу, які все ще зберігали консолідовану позицію, але стали свідками такого собі «ворожого плюралізму», коли різноманітність думок ще зовсім не передбачає конструктивного діалогу.
Проте зовсім не маю вказувати на винних у цій колізії. Якщо хтось і винний, то лише ми — приймаюча сторона, оскільки не змогли достатньо підготувати аудиторію за контекстністю питання, яке повинні були обговорювати. Саме розуміння контексту не вистачало багатьом з тих, хто брав участь у круглому столі.
Отже, пропоную, по-перше, продовжити саме цю тему на найближих засіданнях. Якщо лише ми побачили експеримент із співпраці різних теоретичних течій, то він, безумовно, провалився. Непотрібно переслідувати ціль: «головне, щоб було цікаво, а цікаве — значить нове». Якщо ми пропонуємо модель національної ідеї, то повинні розробити її до кінця, а не кидатися на пошуки іншої. Ми повинні зрозуміти всі помилки, зрозуміти те, що у пошуках інтегрюючого чинника, головне — не кількість пропонованих моделей, а якість їхньої розробки. А до того ми будемо й надалі вважати себе пасивною нацією, здатною критикувати і не здатною пропонувати щось конкретне та бідкатись на, буцімто, повну відсутність ініціатив до єднання.
По-друге, необхідна позитивна роль мас-медіа, тобто така, яка була б спрямована не на комерційний інтерес, оскільки саме він, зазвичай, є тим асфальтоукладником, який нещадно проходиться по жалюгідним спробам відродити духовні цінності нації, а на громадянський інтерес.
Якщо преса не здатна переконати населення в корисних для нього цінностях, нехай просто анонсує позитив.
Ідея конкурентоспроможності — дуже цікава, красива, а головне — проста і вже перевірена часом. Оскільки її уособленням, у значній мірі, є сучасний стан економік країн Сходу, що в ті чи інші часи, орієнтуючись на приклад інших, переважно сусідніх, держав, досягнули бажаного зростання. Таким чином Південна Корея копіювала японський приклад. Останній, у свою чергу, трохи раніше був обумовлений сприйняттям всього найкращого, що в собі ніс західний світ.
На кого саме і в чому саме орієнтуватись нам — вже інше питання. Спочатку просто необхідно про цю ідею повідомити широкий загал, більшість. Якщо з цим краще за інтелектуальні дискусії впорається конвейєр мас-медіа, то нехай він зробить цю ідею просто модною.
Висловлюю сподівання, що нашим гостям, представникам різних університетів країни з різних регіонів і, водночас, членам «Острозького клубу» сподобалося хоч і тимчасове, але, як на мене, дуже плідне перебування в Харкові.
