Поки попередня українська влада робила заяви про багатовекторність і коливалась між Заходом і Сходом, наші сусіди (Польща, Румунія, Угорщина, держави Прибалтики) визначились і вже увійшли до ЄС.
Чого ж нам бракує такого, що є в згаданих сусідів? Попри невирішені економічні, соціальні, юридично-правові проблеми над нами тяжіють і морально-етичні, духовно-етнічні, національно-виховні. Але замість того, щоб разом, усією громадою вирішувати ці проблеми, політики, серед яких немало народних депутатів, продовжують займатись пустослів’ям — мовляв, треба спитати народ, провести референдум. Народ уже давно визначився: щоб вирватись із бідності, мільйони українців поїхали до Європи легально і нелегально, терпіли і продовжують терпіти приниження професійної й людської гідності, але поповняють свої сімейні бюджети та державну казну. Крім цього, вони побачили справжнє обличчя європейців: високу культуру, духовність, національну гідність, свідомість. І все це не на словах, а в житті, побуті.
Багато наших заробітчан удома не знали дороги до церкви, а там, супроводжуючи стареньку бабусю (за гроші), змушені були йти до Божого Дому і знайшли для себе духовне задоволення. А головне — щоб бути наймичкою в Європі, виконувати найбруднішу роботу, треба знати мову тiєї європейської держави, в якій живеш. Це вам не Україна, де можна бути депутатом Верховної Ради, міністром і не володіти державною мовою, зневажати мову титульної нації, закон про мови, Конституцію держави.
Для європейців національний одяг — емблема нації, її гордість. А деякі наші засоби масової інформації продовжують іронізувати над вишиванками, нарікати на шароварщину. Заспокойтесь, панове, вже немає в нас ані шароварщини, ані вишиванок, а треба щоб були. Європейців цікавить у нас не міжнародне, а наше національне, бо в ньому, як і в рідній мові, душа народу, його культура. Українські співачки воліють за краще майже без одягу співати, ніж у національному вбранні. Дякувати Богу, українську вишиванку шанують ще українки діаспори в США. Спасибі їм, може, хоч вони не дадуть загинути нашій нації.
Зрозуміло, яке велике значення має сьогодні блок економічних проблем, невирішених, занедбаних і залишених у спадок від попереднього уряду. І все ж прем’єр-міністр у програмі, виголошеній у Верховній Раді, попереду економіки поставила духовність, мораль. Ми це розуміємо як національно-духовне відродження. Бо що означають слова: «Українцям перш ніж піднятись з колін, треба стати на коліна перед Богом»?
Тож ставаймо і піднімаймося. А для цього потрібна велика громадсько-просвітницька робота, щоб наші телеканали і всі ЗМІ не показували і не згадували по кілька разів на добу крутіїв, брехунів, баламутів, а роз’яснювали українцям, чому ми так відстали від Європи, хто в цьому винен, як досягти духовного, культурного, економічного європейського рівня.
Наші брати і сестри зі Сходу і Півдня майже повністю дезінформовані, чому вони асимільовані, зрікаються рідної мови. Потрібно, щоб їм було відомо, як методично, послідовно, наполегливо царі й більшовицькі вожді видавали один за одним циркуляри, укази, розпорядження про заборони всього українського: книг, театрів, шкіл, текстів нот, дитячої, церковної літератури, навіть дійшли до указу (1908 рік) про шкідливість української культури та освіти для Російської імперії. У свою чергу румунські окупанти на Буковині не дозволяли українцям спілкуватися рідною мовою. Дійшло до того, що сучасні українці в своїй незалежній українській державі самі зрікаються рідної мови. Кажуть, що їхня материнська мова — російська, але ж мати- українка була «добровільно-примусово» зрусифікована.
Настав час правди, справедливості, повернення українців до себе, своєї історії, культури, мови. Нині завдання освіти, просвіти, національно-демократичної громадськості, ЗМІ, культурно-мистецьких установ, колективів — рятувати українців, котрі засвоїли мовний код іншої нації. Їм необхідно допомогти навчитись користуватись рідним, первинним мовним кодом. Тоді Україна стане такою європейською державою, як і наші сусіди на Заході. Питання національно-духовного відродження обов’язково повинно увійти до плану дій «Україна — ЄС»
У Чернівцях вісім громадських організацій створили коаліцію «Буковина—Європа: знову разом». Мета цього громадського об’єднання — роз’яснювати людям, чому Україні треба йти до Європейського Союзу, що таке позитивне є у європейців, чого у нас нема.
