У процесі металобрухтного грабежу, аж до відвантаження на експорт, усі дійові особи — хто грабує, хто приймає, хто подрібнює та плавить (ховаючи «кінці у воду»), хто відвантажує на експорт, хто стягує податки та мито, — чудово знають, що відбувається, але заходи, через наявність високих заступників у цього бізнесу, не вживаються.
Чинний закон «Про металобрухт» потрібно змінити, а саме: при видачі ліцензій на право збору та продажу металобрухту встановити, що це право передбачає відшкодування у повному об’ємі збитків від збору металобрухту на всій території його збору. Відшкодування повинне бути солідарним, тобто, всі фірми, наявні на території, мусять у ньому брати участь на тій підставі, що їхня виробнича діяльність не повинна наносити збиток інтересам третіх осіб та державі...
Особливо нетерпимим є становище зі збором дорогоцінних металів: повсюдно і відкрито збираються радіоелементи (резистори, транзистори, діоди, мікросхеми, конденсатори), що містять золото, срібло, паладій, вольфрам, молібден, тантал та ін. Ці радіоелементи з’являються на ринку за рахунок розграбування складів та робочого обладнання. Байдужість у цій ситуації означає безповоротну втрату брухту дорогоцінних металів з перспективою придбання цих металів у майбутньому втридорога. Тому на збір брухту дорогоцінних металів повинна бути відновлена державна монополія, така ж, як і на видобуток дорогоцінних металів.
Друга тема. 500000 молодих жінок — наших співвітчизниць — зникли за межами України за роки незалежності. Це — ціле місто, а численні фірми, як і раніше, продовжують постачати «живий товар» на Захід. Свідченням тому — телепередачі Ольги Герасим’юк на каналі «1+1». Розмови про якісь гарантії прав для них та членів їхніх сімей так і залишаються розмовами.
Тим часом усі чудово розуміють, що це втрата генофонду України, і у майбутньому ми будемо тільки згадувати про сьогоднішні часи, коли ще жили на цій території найкращі та найвродливіші у Європі представниці прекрасної статі. Втрата кожної з них — це втрата її дітей, внуків і правнуків для держави Україна. Для майбутнього ці втрати — вже 20 000 000 ненароджених громадян України.
І що, в нашій країні нікому вникнути в проблему і повністю забезпечити права наших громадянок і тут, при видачі ліцензій, і за кордоном, аж до звертання у міжнародні інстанції?
Третя тема. Малосімейки, у яких живуть сім’ї громадян України. Від інших вони відрізняються тим, що їхнє житло, у яке вони вклали і працю, і кошти, яке заслужили десятками років роботи, раптом виявилося чиєюсь приватною власністю (у статутному фонді). Спеціальна комісія Верховної Ради вже висловилася однозначно, що це порушення конституційних прав громадян. Фонд Держмайна прирівняв (за своїм розумінням) квартири у малосімейках до кімнат у гуртожитках. Генеральна прокуратура — на боці ФДМ та обгрунтовує це думкою свого керівництва.
У будь-якій такій малосімейці живе дітей більше, ніж у будь-якому будинку таких же розмірів. Ці діти живуть разом зі своїми батьками і з думкою, що власники житла у будь-який момент можуть «попросити їх звільнити приміщення на законних підставах». Житловий Кодекс повинен бути змінений, і всі малосімейні гуртожитки повинні отримати статус житлових будинків, а їхні мешканці — право на приватизацію житла, яке вони займають.
