Сергій КАРАКУЛІН, консультант галереї «Єлисаветград»:
— Минулого понеділка ми відкрили виставку документів «Без папірця — ти комашка». На стендах представлено головний продукт бюрократії — різноманітні довідки, характеристики, витяги, скарги, доповідні, чеки, розписки тощо за період із 1902 по 1962 роки. Це унікальні документи, які регламентували життя пересічного українця як за часів Російської імперії, так і за радянської влади. Людям завжди доводилося мати справу з документами, хіба що писали їх на різному папері — одні на бланках з печатками, а інші — на чистому місці паперу, який вже був у користуванні. Нам вдалося розшукати сімейні архіви, які зберігали про всяк випадок: а раптом прийдуть і стануть вимагати докази, що ти десять років тому заплатив той чи інший податок! До речі, навчений гірким досвідом батьків, дехто з кіровоградців і сьогодні зберігає подібні документи роками. Більшість експонатів виставки є підтвердженням тяжкого рабського життя українського селянина. Документи довоєнного періоду вказують на те, що, реалізовуючи податкову політику, влада відбирала в селян останнє, що й стало причиною голодоморів. Документи підтверджують, що платежі та повинності сплачували в натуральній формі. Ось, приміром, текст планового завдання на 1935 рік: «Ви повинні посадити на своїй садибі: картоплі — 27 соток, різної городини — 12 соток, коноплі — 0,3 сотки. Староста Лавренко». Або інше планове завдання за 1941 рік: «Зобов’язаний здати: яловичини — 14 кг, свинини — 12 кг. Староста». Готуючи експонати виставки, мимоволі ознайомився з податковою політикою держави, яка 1936 року ухвалила чи не найдемократичнішу у світі Конституцію. Не стало це життя легшим і в подальшому. В експозиції є документи, які свідчать про сплату військового податку — стягувався до 1946 року; податку на неодружених і незамiжнiх, а з 1944 року до сплати залучалися й малосiмейнi, котрі мали одну чи двi дитини. За часів німецької окупації було запроваджено 25 видiв грошових податкiв, серед яких: податок з обороту, прибутковий, податок зi спадщини, а також безлiч мiсцевих податкiв — на будiвництво, транспортнi засоби, промисли, худобу, собак, кiшок, димарi тощо. На стенді є розписка сільського старости за 1942 рік, що громадянин здав м’ясо, а також ряд інших подібних документів. Що цікаво, приходить оглянути виставку не лише молодь, а й літні люди. Так, донька привела свого 90-річного батька й чекала зо дві години, поки він не обійшов усі стенди й не прочитав усі документи. Періодично він заходився плачем, очевидно, пригадував своє життя.
Сергій ЗАПОРОЖАН, помічник-консультант народного депутата України:
— У Кіровоградській області відкрито чотири громадські приймальні — в Олександрії, Світловодську, Голованівську та обласному центрі. Найближчим часом відкриємо таку приймальню й у Бобринці. Питання, з якими звертаються громадяни, вражають тим, що люди розуміють безвихідь своєї ситуації. В Олександрії людей обурює позиція влади, яка закрила рух електропотяга на маршруті Олександрія — Вознесенськ, і не збирається його поновлювати. Жителі зверталися з цього приводу вже до трьох народних депутатів України. Ті зі свого боку адресували свої запити до «Укрзалізниці» та Міністерства транспорту. І якщо спочатку у відповідях писали, що рух закрили у зв’язку з відсутністю коштів і що працюватимуть над відновленням руху електрички, то зараз уже пишуть, що це питання навіть не планується розглядати. А дороги в Олександрії — як після німецького бомбардування: не проїхати, не пройти. І це також нікого не цікавить. А якщо й цікавить, то лише в тому сенсі, щоб «закатати» в асфальт бюджетні кошти. Олександрію дістало безробіття. «Олександріявугілля» має заборгованість у 27 мільйонів гривень, люди позбулися робочих місць. Жителі селища Нового, що під Кіровоградом, не знають, чи зможуть завтра дістатися міста маршруткою. Влада планує змінити систему руху маршрутного транспорту до селища, але якою вона буде, — ніхто не знає. Добре, якщо після змін буде, «як завжди», а не стане гірше. Загалом складається таке враження, що соціальними питаннями влада не займається, а проблеми катастрофічно накопичуються.
Олександр ДЕРНОВИЙ, приватний підприємець:
— У мене радість — виграв суд, і тепер сподіваюся, що поверну назад свої гроші. У березні 2011 року я звернувся до фірми в Кіровограді, щоб отримати позику для придбання автомобіля. Мене запевнили, що цю суму нададуть протягом місяця від дня сплати першого внеску. Я заплатив і через місяць знову прийшов до офісу фірми, де сказали: «Треба заплатити ще й прийти за кілька тижнів». Заплатив. Так було кілька разів. Усього заплатив 44 449 гривень. Звернувся до суду. Відмовили. І, як дізнався, кіровоградські суди відмовляють усім клієнтам цієї фірми. Тоді звернувся в апеляційну інстанцію з позовною заявою, зазначивши, що помилково вважав свої угоди з фірмою кредитними. Коли зрозумів, що беру участь у пірамідальній схемі, тобто купівлі товару в групах, то припинив робити внески. Не сподівався на успішне вирішення питання. Але яким було моє здивування, коли колегія суддів Апеляційного суду скасувала рішення суду першої інстанції, визнала договори, які підписав з фірмою, недійсними, і стягнула з фірми на мою користь сплачені 44,5 тисячі гривень. Із власного гіркого досвіду раджу: перш ніж підписувати якусь угоду, бажано уважно прочитати її в присутності юриста. Адже є угоди, які за своєю правовою конструкцією надзвичайно й невиправдано складні, містять у собі елементи різних цивільно-правових договорів і незрозумілі для пересічного громадянина. Коли ви зрозумієте суть своєї помилки, то матимете купу проблем із відновлення своїх прав, доведеться шукати правду по українських судах, а це, ой як складно. І ще я зробив один висновок: держава допускає діяльність фірм, які вводять в оману громадян, хоча декларує, що захищає їх.
