Тому оті всі жалощі, скигління і нарікання, що нам не платять, тут не допоможуть... Само собою, влада, яка затримує виплату заробітної платні, здійснює жахливий злочин, який вимагає розслідування і покарання винних. Але якщо держава не платить, то це ще не значить, що ми нічого не будемо робити для України. Чи Шевченкові хтось платив за його поезію? Чи членам ОУН, чи нашим упівцям хтось платив? Чи в'язням у в'язницях НКВС, хтось платив? Чи запротореним у концтабори хтось платив? Цей список я міг би продовжувати у нескінченість.
В Україні народ ще не зрозумів, що українська держава — це він сам. Це всі громадяни для яких настав час визначитись і включитись активно в державотворчий процес та працювати для утвердження та зміцнення державності, наводити всюди лад та довести до добробуту громадян.
Працювати для добра своєї держави треба всюди, на кожному клаптику нашої землі, на кожній ділянці, у своїй хаті, у своїй місцевості, у своїх організаціях чи товариствах. Слід покінчити з хуторянством — «Моя хата скраю, я нічого не знаю», бо лише зорганізовано можна добитися успіхів.
Берімо собі приклад з євреїв, які завдяки своїй солідарності, розумові, дисципліні і завзяттю мають сильні впливи не лише в фінансовому світі, але і в медичному, юридичному, мистецькому, а також у засобах інформації. Їх об'єднує не лиш релігія (хоч багато з них є атеїстами), але й національна чи, як дехто каже, етнічна солідарність.
Повертаючись з України до США 1997 року, почув я в літаку українську мову. Питаю тих молодих людей, котрі говорили українською, звідки вони? У відповідь почув — з Полтавщини. А хто ви? І почув у відповідь: «ми хахли». — А якою мовою ви тепер говорили? — Хахлацькою». Про те, що це образлива назва, вони не знали. Заявляли: «Нас звуть хахлами, і ми до цього вже звикли». 3 сорому я ледве не провалився крізь землю. Як же ж так, є ще такі несвідомі українці, які на сьомому році нашої незалежності не знають, хто вони? Ще замало піднятися з колін і стояти на місці. Треба діяти!
Мені пишуть: «У православних церквах і в протестантських будинках для молитви відправляють богослужіння тільки російською». Відповідаю: «Вимагайте української мови. Господь Бог напевно розуміє нашу мову.» Мені пишуть: «Нас затягають у різні секти.» Моя відповідь: «Не вступайте до них. Ми, українці, є християнами, і наша православна церква Київського Патріархату, і наша греко-католицька церква — це наші національні церви з тисячолітньою традицією. Вступайте до них!»
На мою думку — наш народ не без гріха, і звинувачувати в усьому тільки воріженьків — то є нонсенс.
Нам тут на чужині важко пояснити американцям, чи канадцям, чому Україна, яка має найбільший шанс із усіх постсовєтських республік стати сильною та заможною державою, пасе задніх. Чому країна, яка має 18% усього світового чорнозему і яка ще до революції була постачальником хліба до Європи, не може прогодувати своє населення. Чому ввозить бараболю з Єгипту, пиво з Австрії та Нідерландів, коли є своє львівське й київське «Оболонь»? Чому п'є шампанське з Франції, коли має своє одеське? Чому привозить помідорові соки з Польщі, коли гниють ніким не позбирані помідори на українських полях? Чому мінеральну воду привозять із Словаччини, коли країна має свою в Трускавці? У розмові з німцями я почув таке: «Ви ввезіть десять тисяч нас — німців, в Україну, і ми покажемо вам, українцям, як господарювати на вашій урожайній землі». Прикро було таке слухати.
Чому країна, яка має освічений народ, багато розумних і висококваліфікованих фахівців, дає себе грабувати (мільярди доларів вкрадено на Україні і покладено в закордонні банки), дискредитувати, зневажати і то вже на якому році своєї незалежності?
На що наш народ чекає? На диво? Чи на поміч закордону? Така поміч якби й надійшла, то скоро опинилася б у глибоких кишенях наших антидержавників, які засіли в уряді й затулилися імунітетом (читай — дозволом красти).
Відомо, що коня можна нагодувати, осідлати й допровадити до водопою, але пити мусить він сам. Без всенародного бажання, без волі, народу, без його дисципліни, організації, солідарності і завзяття не буде успіху. Час узятися всім за розум, бо КОРІНЬ нашого народу ще не пошкоджений, і виростить нові гілки, і вродить нові овочі.
