Можна сперечатися, наскільки результативним був 2005 рік для країни, але навряд чи хто заперечить, що це був рік надзвичайної громадської активності. Дуже активними були і наші читачі, відповідаючи на традиційну святкову анкету за його підсумками: листи з відповідями — як електронні, так і традиційні, паперові — продовжували надходити на адресу нашої редакції і в новому році. Ви вже мали можливість ознайомитися з «підсумковими» думками наших читачів і експертів в останньому номері газети за минулий рік (29.12.2005) та у першому номері 2006-го (за 13 січня). Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі ще одну добірку, у якій читачі та експерти «Дня», а також політики оцінюють минулий рік. Рік, який наче й не закінчувався — принаймні, в політичному сенсі...
Нагадаємо, що і читачам, і експертам «День» пропонував відповісти на наступні запитання:
1. Яким був 2005 рік для країни? Що змінилося в Україні та в українцях?
2. Ваш особистий рейтинг подій 2005 року. Які з них були, на вашу думку, найбільш значущими і знаковими для українського суспільства?
3. Наскільки «затишним» був 2005 рік особисто для вас?
«ПРОЦЕС САМООЧИЩЕННЯ»
1. У 2005 році в нашій країні розпочався справжній процес самоочищення, і він триває досі. І нехай нам багато в чому доведеться повернутися на десять років назад, ми все ж повинні повністю подолати все те, що заважало нам будувати демократичне суспільство. Серед позитивних змін України, які відбулися в 2005 році, можу відзначити також і те, що в нас, напевно, вперше з'явилися дійсно вільні ЗМІ.
Що ж до змін, які відбулися в самих українцях, то тут, передусім, треба відзначити, що тепер у нашій країні немає пасивних людей, які не цікавилися б політикою. На всьому просторі СНД ми, напевно, — найбільш політизований народ. І якщо в інших пострадянських країнах люди не беруть активної участі в житті суспільства, то в Україні все інакше. Наш народ отримав право впливати на чиновників і вимагати від них виконання їхніх обов'язків.
2. Головна подія 2005 року — інавгурація Президента Ющенка. Другою, не менш знаковою подією, без сумніву, можна назвати призначення Юлії Тимошенко на посаду прем'єр-міністра. Не менш знаковою подією була і скандальна відставка Тимошенко з цієї посади у вересні в зв'язку з корупційними скандалами. Третя знакова і значуща подія — прихід Єханурова на посаду прем'єра. Четверта — проблеми з газом і неприхований тиск Росії на Україну. П'ятою знаковою подією можна назвати й той факт, що українська опозиція вперше за довгі місяці, що називається, підбадьорилася. Проте всі її спроби заявити про себе, як і раніше, дуже непереконливі, але все ж це є значущим доказом того, що в нас будується справжня демократична держава.
3. Перша половина року була дуже незатишною. Перші місяці були місяцями здивування, шоку, розчарування. Потім цей період змінився періодом розуміння. Ми зрозуміли, що боротьба все ще продовжується й потрібно діяти. Я за складом характеру, за політичним переконанням є прихильником теорії, що політика компромісів не завжди є прийнятною. А в нас у першій половині року діяла саме така політика компромісів. Не відбулося серйозної кадрової ротації, якої ми всі так чекали. Люди просто почали перефарбовуватися, перебігати на бік опонентів, керуючись одним-єдиним бажанням: тільки б їх не відірвали від «годівниці». І це було перше розчарування.
Другий «блок» невиправданих очікувань — із розряду економічних. Первинна помилка була вже в самому призначенні Юлії Тимошенко на посаду прем'єра. Вона — політик, трибун, але не прем'єр. І її команда переважно також складалася з політиків.
«УКРАЇНЦІ НЕ Є БІЛЬШЕ ЗНЕВІРЕНИМИ ФАТАЛІСТАМИ»
1. Рік, що минув, був для всіх нас надзвичайно важливим, а зміни, що відбулися, значущими. Громада нарешті усвідомила реальність свого впливу на владу, контролю за її діями. Українці не є більше зневіреними фаталістами, скоріше — прагматиками, які усвідомлюють: майбуття їх власне і країни в цілому залежить також і від їх волі.
2. В 2005-му революція не закінчилася, але одним із важливих її етапів стала, безперечно, інавгурація Президента Ющенка. Трохи згодом — каденція Кабінету Тимошенко, діяльність якого кожен сприймав по-своєму. За тим — очікувана багатьма ротація в Уряді. Неочікуваним, з подальшими значущими наслідками був арешт Бориса Колесникова. Думаю, що оприлюднення протистоянь у помаранчевій команді — також один із негативних наслідків. І нарешті — газова атака Росії.
3. 2005 рік не став, як очікувалося, роком великих досягнень. Втім, особисто для мене він був багатий на різноманітні враження та емоції: здебільшого позитивні на його початку й негативні — наприкінці.
«МИ СТАЛИ БІЛЬШИМИ ПАТРІОТАМИ, АНІЖ БУЛИ РАНІШЕ»
1. В українців з'явилася віра в те, що країна нарешті може стати іншою. Попри нинішню складність, пов'язану, зокрема, з питаннями постачання енергоносіїв, моральні й духовні свободи за останній рік почали конвертуватися в економічні. Добробут простих громадян, можливо, не так швидко, але поступово зростає. Звісно, цей процес є тривалим, але кожен громадянин України усвідомлює: справжня розбудова країни почалася не так давно. Лише зараз наступає час правдивої української політики для українців. За 2005 рік ми, безперечно, стали більшими патріотами, аніж були раніше.
2. Я би виокремив п'ять найбільш важливих, на мою думку, подій: інавгурація Президента Віктора Ющенка, присвоєння Євросоюзом нашій економці статусу ринкової, вихід української збірної з футболу у фінал чемпіонату світу, перші президентські слухання з громадськістю, відставка уряду Тимошенко внаслідок вересневої політичної кризи.
3. На жаль, для мене особисто 2005 рік «затишним» не був. Значною мірою у зв'язку із тим, що декілька місяців поспіль моє ім'я перебувало на вустах громадськості в контексті відомих подій навколо крісла генерального прокурора.
голова парламентського Комітету з питань боротьби
«РІК НАВЧАННЯ НА ВЛАСНИХ ПОМИЛКАХ»
1. 2005 рік став роком великих надій. На жаль, не всі ті надії збулися. Втрачено поступальні темпи розвитку економіки. Відбувалася помилкова кадрова політика. Увагу й творчу енергію людей розпорошували на безперспективні реформи (маю на увазі передовсім адміністративну, в тому вигляді, в якому вона затівалася). Погіршився інвестиційний клімат, і не в останню чергу через безглузде залякування вітчизняного бізнесу реприватизацією, — обсяги іноземних інвестицій скоротилися в 10 разів. Порівняно з 2004 роком обсяги ВВП щодо темпів зростання зменшилися в 3,6 разу, а промислового зростання — в 4 рази. Імпорт перевищив експорт на 848 млн. доларів. А скажіть мені, навіщо було уряду ліквідовувати ВЕЗи? Щоб потім публічно каятися з цього приводу? З іншого боку, як оптиміст я переконаний, що 2005 рік став роком навчання на власних помилках. Думаю, до багатьох українців прийшло відчуття того, що обіцяти гарне життя — не означає його забезпечити реально. При цьому велика зміна в Україні полягає в тому, що її громадяни готові з більшою наполегливістю відстоювати власні законні права.
2. Очевидно, що найяскравішою подією стала «помаранчева революція». Потім було призначення уряду Юлії Тимошенко за безпрецедентної підтримки парламенту — 373 голоси. А потім та підтримка з кожним місяцем ставала все меншою, танула, як зрештою і рейтинги довіри людей до самого уряду і «помаранчевої» команди. Також я б відзначив реприватизаційний скандал, який тягнувся перманентно через весь рік, наче жувальна гумка. Наступна подія — корупційний скандал, озвучений Олександром Зінченком. Далі — відставка уряду Юлії Тимошенко. Остання подія, яку слід відзначити, — це формування нових політичних команд. Але вона вже напряму стосується 2006-го.
3. Я б розділив відповідь на це запитання на дві частини: особистісну й громадську. У мене минулого року середній син вступив до вузу, старший — повернувся із закордонного навчання і продовжив навчання тут, в Україні. Донька перейшла в наступний клас. Водночас після виборів я пережив політичні репресії проти своїх рідних і близьких на Кіровоградщині. Що ж до громадського життя, то, як політик, я вболівав за всі похибки, які робила нова влада — в силу своїх можливостей як народний депутат намагався їх виправити. Я також щиро радів за ті успіхи, які здобула Україна минулого року. Загалом же рік був не настільки «комфортним», як хотілося б, але він наповнив мене, моїх рідних, близьких і моїх партнерів новим досвідом, новими знаннями.
«НЕ ВІДБУЛОСЯ СПРАВЖНЬОЇ ЗАМІНИ ЕЛІТ»
1. Роком випробовувань суспільства на зрілість. Ті революційні зміни, що відбулися наприкінці 2004 р., у 2005 р. проходили випробовування на міцність. Помаранчева революція знову таки, як і революція 1989—1991 р.р., виявилася незавершеною. Не відбулося справжньої заміни еліт, циркуляція яких тільки розпочалась і була спинена. Народ зрештою у своєму прагненні до оновлення виявився більш зрілим, ніж політичні верхи. Відбулося порозуміння (зі слів Президента Віктора Ющенка) між елітами різних регіонів, насправді — певна домовленість задля збереження статус-кво. Представникам старого режиму, злочинцям та фальсифікаторам виборів, фактично була оголошена амністія. Амністія капіталам, що були нажиті явно нечесним шляхом, не відповідному соціальному статусу тощо. Те, проти чого повстав Майдан, знову значною мірою було легалізовано і повернуто до суспільного буття. Проте суспільство вже стало іншим, у ньому все більше виявляються ознаки громадянської самоорганізації. Ми більше стали поважати самі себе.
Щодо очікувань від влади, то будь-які суспільні очікування завжди мають абсолютизований характер. Особливо у період значних соціальних зрушень. Українське суспільство зразка 2005 року не було винятком. Вочевидь, можна навіть вести мову про своєрідний постреволюційний синдром. Смисл якого — у помітній зневірі щодо надмірних сподівань на дієвість влади. У цьому, мабуть, і полягає найбільше розчарування значної частини суспільства. Нова влада у багатьох сферах виявилась неефективною. Особливо наочно це проявилося у тому, що «бандити» таки не потрапили до тюрем. Причину слід шукати у якості владної еліти.
Виправдалися сподівання у частині загальної демократизації та відкритості суспільства. Зрештою, нинішня влада в Україні все ж стала більше українською, але до справжнього її громадянського рівня ще довга дорога.
2. Інавгурація Президента Віктора Ющенка. Спроба оновлення політичної еліти як в центрі, так і на місцях. Проведення у Києві форуму країн демократичного вибору та інші події, що свідчили про перетворення України у регіонального лідера. Газовий конфлікт із Росією.
3. Рік виявився абсолютно незатишним. Оскільки на нього припала наша місцева університетська «революція». Це було своєрідне продовження загальноукраїнської революції. Йшлося про зміну керівництва університету, яка й відбулася революційним шляхом. Читачі «Дня», очевидно, пам'ятають про студентські акції непокори, голодування студентів Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького наприкінці лютого — на початку березня 2005-го. Я, як активний учасник виборчої кампанії, не міг лишатися осторонь цих подій, оскільки вони мали безпосередній внутрішній зв'язок. На жаль, протистояння зі старим керівництвом університету розкололо колектив, і не тільки професорсько-викладацький, а й студентський. Тепер, коли відбулася зміна керівництва університету, доводиться докладати чималих зусиль, аби знайти порозуміння і злагоду. Значною мірою цього вдалося досягти. На це пішло чимало і моїх зусиль.
проректор з наукової роботи Черкаського національного
