Листопадові дні «помаранчевої революції» сконсолідували націю й на цій основі започаткували народження української політичної нації. Про це на повен голос і на весь світ заявили мільйони учасників мирних акцій протесту, які упродовж останніх двох тижнів стояли пліч-о-пліч на майдані Незалежності в Києві та інших центральних майданах десятків, а, може, навіть і сотень міст та містечок усієї України.
Саме це чи не найвелелюдніше в новітній історії Україні зібрання згуртувало в єдину спільноту представників усіх без винятку регіонів нашої держави. За назвами населених пунктів, які фігурують на плакатах мітингуючих, наші діти можуть вивчати географію України: від Карпат аж до Донбасу, від Полісся до Криму. Всупереч сподіванням влади та її північно- східних суфлерів, мітингуючі не розкололися на два полюси — Захід і Схід. Навпаки, такого діалогу та порозуміння між українцями з різних частин країни, на нашій пам’яті, мабуть, ще не було. Після такого загальноукраїнського братання поділ українців на «західняків» і «східняків» можна віднести до категорії архаїзмів. У такий спосіб у листопадові дні, по суті, завершився процес консолідації новітньої української нації як вищої форми багатовікового розвитку українського етносу.
«Помаранчева революція» дає нам ще один, можливо, останній шанс врешті приступити до створення на основі титульної нації української політичної нації. Унікальність цього процесу в тому, що на перший план етноформування висунуто якісно новий етновизначальний чинник. Це не мова, не конфесійна приналежність, не звичаї й традиції й не специфіка занять, себто ознаки, які зазвичай визначають самобутнє обличчя кожного етносу. Таким чинником стала спільна, вистраждана всіма ідея, яка полягає в неприйнятті старих тоталітарних методів тиску та свавілля з боку влади та прагненні, натомість, будувати вільне, зорієнтоване на європейські демократичні цінності суспільство.
У такий спосіб, «помаранчева революція» запропонувала всім жителям нашої країни самовизначитися: або ви вимагаєте поважати свої громадянські права та свободи, або вчергове проковтнете образу, «аби не було війни». Наявність у країні великої кількості представників першої з цих категорій і дає, власне, надію на здорове народження та формування нової української політичної нації. Сьогодні всесвітньо відомі боксери — російськомовні брати Кличко, які підтримали справедливі вимоги опозиції домогтися правди, є своїми, близькими і зрозумілими, для сотень тисяч мітингуючих із Галичини, Буковини чи Поділля, але яким натомість дуже важко зрозуміти доводи ревного відстоювача інтересів провладного кандидата й колишнього львів’янина, україномовного Тараса Чорновола.
Тому в ці дні є цілком неістотним, хто є українцем етнічним, а хто має неукраїнське походження. Хто — україномовний, а хто — російсько-, польсько-, румунсько-, єврейськомовним і т. д. Хто народився у Львові чи Коломиї, а хто у Дніпропетровську чи Запоріжжі. Мільйони наших громадян неукраїнського походження чи російськомовних, який в ці дні особисто або душею з київським майданом Незалежності, — саме вони є тим наріжним каменем, які разом із свідомими свого майбуття етнічними українцями від заходу до сходу витворюють нині нову спільноту європейського ґатунку — українську політичну націю, об’єднану сповідуванням спільних ідеалів: неприйняттям тоталітаризму як форми суспільного устрою, прагненням бути вільними та жити за загальноєвропейськими демократичними стандартами.
Ще одна істотна річ, яка народилася, чи, навіть буде точніше сказати, змужніла під час «помаранчевої революції», — це громадянське суспільство як сукупна воля мільйонів наших громадян до відстоювання своїх громадянських прав і свобод. За визнанням американських аналітиків, нинішнє громадянське суспільство в Україні слід вважати одним із найсвідоміших і найрозвинутіших у всьому світі. Мабуть, вищої оцінки для рівня громадянської самосвідомості новонародженої політичної нації немає. Саме наявність такого розвиненого суспільства змусила більшість контрольованих владою електронних ЗМІ перейти на позицію об’єктивного і правдивого інформування глядацької аудиторії. Вона ж змусила сотні й тисячі інтелектуалів, бізнесменів, господарників, представників трудових колективів привселюдно висловити свою позицію стосовно подій у суспільстві. Нарешті, і це дуже важливо для майбутнього демократичного розвитку країни, вона пробудила від напівлетаргійного сну органи місцевого самоврядування.
Тож, маючи таке розвинуте та свідоме своїх вимог громадянське суспільство, ми можемо бути впевнені за здобутки «помаранчевої революції». Бо одним із найважливіших серед них є випрямлені спини, відсутність в очах страху та здатність до відкритого висловлення своєї позиції в мільйонів наших співгромадян.
