Щодо замітки студента- теолога Ростислава Дзундзи з Івано-Франківська «Кожен повинен пам'ятати про невинні жертви» («День», 13.11.99)
Дуже важко погодитися із думкою молодого теолога Р. Дзундзи про те, що «наша сила в наших могилах». Він правий у тому, що без минулого не може бути майбутнього. Минуле забувати не можна. Та стверджувати, що «наша сила в наших могилах», — це, щонайменше, наївність чи усвідомлене бажання відвернути людину від сьогодення або, тим більше, майбутнього.
Пан Р. Дзундза всю свою увагу зосереджує на злочинах радянського режиму в Західній Україні, лишаючи осторонь злочини інших, які не згадуються в замітці, режимів: польського й окупаційного німецького. Теолог пише, що «кожна сім'я у західній Україні в 30-40 роки, за приблизними підрахунками, втратила двох-трьох родичів». Із чиєї вини, хто винен у цьому? Чи польський, німецький режим, чи Совєти? Жодних розмежувань. Радянська влада, й більше ніхто! Адже добре відомо, і про це говорила пані Слава Стецько («День», 16.X.99), що «...представники (польських) охоронних органів, цілі загони били й убивали ні в чому невинних людей, спалювали села». Так хто ж більше винен у загибелі невинних жертв у Західній Україні? Ті, хто вогнем і мечем протягом 19 років (із вересня 1920 по вересень 1939 р.), чи ті, хто протягом 3,5 років вважав Галичину складовою частиною Третього Рейху, чи Ради встигли знищити в кожній західноукраїнській родині «2-3 родичі» за період із кінця 1944 по 1950 рік?
Треба ставити крапки над «і». Наш народ не такий дурний, щоб не розбиратися в тому, що було добре і що погано в історичному минулому нашої Батьківщини. Правда, й тільки правда, заснована на документах, а не на чутках і здогадках, якими продовжують користуватися як багато політиків, так й окремі історики.
Не в могилах наша сила, а в єдності нації, в її боротьбі за досягнення кращого майбутнього для всіх мешканців України, незалежно від того, яких поглядів дотримується зараз кожен із нас. І доти, поки ми трактуватимемо історію минулого, виходячи з позицій тільки однієї якоїсь партії чи якоїсь однієї релігійної конфесії, цієї єдності ми ніколи не досягнемо. Не можна забувати про невинні жертви. Але з минулого необхідно засвоювати уроки і брати на озброєння тільки те, що об'єднує націю, а не роз'єднує її.
