У нашому нуклеарному світі нам, українцям, не вистачає найголовнішого ядра — Ядра Єдності. Ми розщеплюємо в нейтронних паузах усе — атоми, електрони, мілі- і мікрочастинки, розщеплюємо землю і воду. Розщеплюємо найперше самих себе. Жодного позитрона!
Залізаємо в Інтернет і шукаємо всіх. А не знаходимо нікого. У нашому безгормонному часі ми не маємо найяскравішого гормона — гормона любові. Що означає життя. Маємо одного-єдиного паперового тельця. Із зображенням чужих президентів! Молимося всяким ідолам і не чуємо свого Пророка-Бога. Ніяк не перейдемо у натовпах усю довгу, безлюдну пустелю.
Зараз в Україні найстрашніша пора — пора Великої депресії. Тотальна цензура і безтотальний... цинізм. Послухайте теленовини: вбивства, пограбування, ѓвалтування, вибухи, насильство — суцільні катастрофи і негативи. Щоб відволікти українців від правди і боротьби, нас кодують електрошоками.
На безциферних полях нашої свідомості нам для більшої компенсації негараздів з?явилася нагальна потреба в цифровому телебаченні. Із мільярдними витратами! Їжте на безмовність. Пенсіонерам у хаті не вистачає телетюнерів, коли в хаті на столі немає хліба насущного.
Бедлам... Безладдя... Задурманення! І... пекельна величезна корупційна гра! Правда — як жебрачка під тином. Провідники національні — в тюрмах. Темно у душах. Темно в Державі. Росте ціна на дріжджах. Не стільки на продукти — це вже явна геометричність у нечуваній прогресії: добавили копійку — відняли тисячу на звичайній їжі. Відняли у дітей війни виходжену по судах, присуджену, вже назначену й уже виплачувану надбавку до пенсії. Двісті гривень для плебсу забагато, а патриціям мільйонів замало.
Росте ціна на порядність, на чесність. Про честь уже не кажемо.
Хто нас розбудить?! Де наші громи і блискавки? Сірий-сірий дощ затопив наші заводи. Ні, не дощ — всюдисуща мжичка. Ми — наче заведені будильники без визначеного часу вставання. Пора ж вставати, просинаймось! Подивімося — ні, насправді світ не такий! І ми зовсім інакші. Ми просто паралізовані нестерпним болем. Нас убивають розпачем. Щомиті. Ми — у безодні. І навіть безодня — чужа, безукраїнна. В нас знову забирають все. Душу не забрати. Серця не спинити. Воно пульсує вічними генетичними стимулами. На своїх національних стигмах!
Ми — сущі в цьому світі. І наша сутність залежить не тільки від Бога, але й від наших зусиль. Господь не любить лінивих. Просто зараз — тільки сон коло заслон. Просто зараз лиш дрімота — коло рота. Дрімота і зневіра — зморюють і не таких, як ми. Але ми — нездоланні!
Поєдинок носиться в повітрі, неминучий. Або ми змінимо їх, або вони змінять нас. Світ змінити не можна... Все тече. Авгієві конюшні треба вичистити, бо інакше задихнемося від смороду.
Наша мужність — у терпінні. Ми переможемо зло. Добром! Ми здолаємо ненависть. Любов’ю! Ми підіймемо ядро Єдності. Усяка влада — тимчасова. Україна — вічна! Ми станемо Українським, не де-юре, а де-факто, народом!
Немає ні Сходу, ні Заходу! Ні Півдня, ні Півночі немає. Всі хочуть людського життя. Одна українська земля! Наша з вами земля. Про яку можна почути лише по Національному радіо, скільки б не намагалися змусити його замовкнути. Українське радіо ще живе Україною. Депресія — не вічна. Ми порадимося й оживемо. Депресія — не вічна. Ми здолаємо і депресію, і депресантів. Поступ позитиву не припиняється ніколи. Негативний досвід теж є перемогою.
В безнуклеарному світі наше серце — єдине ядро національної могутності. В гормональному часі світяться, не згасаючи, світлі гормони — гени, що бережуть нашу спадкоємність. Вони палають, як смолоскипи. Віри і надії. Яка уже розірвала скриньку Пандори... Розщеплена енергія шукає виходу. Вхід уже відбувся. Христос — у нашому серці. Українська хресна дорога зацвітає, нарешті, розмаринами і рутою національної свідомості. Нічого не минає даремно. Опісля депресії станемо мудрішими за Цезаря.
Станемо твердими і тугоплавкими, як той цирконій із четвертої групи періодичної системи Мендєлєєва. І вкриємося, як той метал на повітрі, захисним шаром, щитом захисним від підлості і зради. Із цвинтаря депресії — в цирконій! Цирку більше не буде. З?явиться довгоочікувана циркуляція. Циркуляція духовної національної енергетики! Ми станемо надпровідниками своєї мови і свойого голосу. З цілеспрямованою надтугоплавкістю і надвогнеупорністю до своєї мети. Сплавимося воєдино жаростійкою українською керамічністю.
Потроїться життєдайність. Охреститься Україна... Українством. Забрунькує національними жилами й артеріями українська земля. Очиститься і наповниться благодатними діями. І вдихнемо справжній кисень. На повні груди! Скоро! Уже пахне озоном. Ми відчиняємо вікна.
