Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Наше цивілізаційне поле

9 вересня, 2000 - 00:00

Одна з найповажніших львівських газет — «Поступ», популярна серед молоді та інтелігенції, з оказії ювілею цісаря вмістила цікаву статтю — есе керівника Центру політичних досліджень «Нова хвиля» Костя Бондаренка. В ній автор, серед іншого, говорить про те, що і в нинішньому спектрі політичних ідей, уподобань та «тихих» надій, які нуртують у країнах Центрально-Східної Європи, присутні відверті симпатії до Відня. «Звичайно, відновлювати Австрійську імперію ніхто не збирається. Але у нас настільки тісно переплелися історичні долі з угорцями, поляками, чехами, хорватами, австрійцями та іншими мешканцями Дунайської імперії, нас настільки поєднала геополітика, що варто подумати про констатування єдиного цивілізаційного поля», — пише Кость Бондаренко.

Відомий «Вишеградський чотирикутник» (Угорщина, Польща, Чехія і Словаччина), на жаль, не перетворився у п'ятикутник, з долученням України, хоч свого часу це пропонував нашим західним сусідам наш перший президент Л. Кравчук. Згадана вище четвірка (а на початках «трійця», без Словаччини) вирішила спільно, у такому обмеженому складі, добиватися повного членства у Євросоюзі, у першій хвилі його розширення на Схід. Зате за участю України у центрі Європи складено іншу цікаву конфігурацію — Бухарестський трикутник (плюс Румунія і Польща), яку можна назвати також «Балто-Чорноморською дугою».

Отож, цікавих конфігурацій не бракує. Неправдою, а може й вигідною якійсь «іншій силі» провокацією, є твердження про те, що «всі цураються України» і «нас ніхто не хоче у своєму товаристві», — справа у тому, що всі чекають виразно самостійної, чітко артикульованої політики Києва. Декларована нами «багатовекторність» є для наших західних сусідів якимсь химерним ребусом, якщо не «новим» покривалом старого «москвоцентризму».

...«Викликання духу» Франца Йосифа не таїть ніякої небезпеки для України і українства (з Миколою II справи інакші). Як і для інших країн та етносів у тій частині Центральної Європи, що була колись під патронатом Відня. «Феномен Австрії» і центральноєвропейського цивілізаційного поля аналізує відомий мислитель сучасності, чеський письменник Мілан Кундера. (Нагадаю також, що з цього регіону походять такі видатні мислителі ХХ ст., як Хаєк, Поппер). Можливо, східноукраїнських читачів «Дня» зацікавить те, що галичани радше симпатизують австрійському «правому» Йоргу Хайдеру та його Партії свободи, міністрам віденського уряду, які відкидають французький чи франко- німецький диктат у Євросоюзі, притлумлення інтересів і рацій «менших» чи «слабших» країн. Українських «западенців», як і їхніх західних сусідів, що кандидують у ЄС, не дратують присутність і впливи американців на європейському континенті, — вони радше за збереження, а не зменшення цих впливів. На відміну, скажімо, від Франції або Росії.

У нашому західному регіоні знають чи, принаймні, намагаються знати про соціальні та політичні почування, симпатії й антипатії «східняків», розуміти їх, і очікують того ж у ставленнi до себе. (А одною з важливих функцій ЗМІ є давати людям якомога більше інформації про оточуючий світ, навколишню дійсність, про те, що думають і як діють інші). Ми, громадяни однієї країни України, маємо порозумітися у всіх питаннях, знаходити засади свого спільного патріотизму в українській багатоманітності.

Ось такі рефлексії викликали у мене події, з яких почав ці свої нотатки.

Дмитро КАРП'ЯК, експерт «Дня»,
Львівська обл.

Газета: 
Рубрика: