Усім відома ця приказка про наш цвіт (мають на увазі українців), який розпорошений по всьому світу. Дійсно, українці, як жодна нація (хіба що євреї можуть тягатися з нами у цій царині), розкидані та розпорошені по всіх усюдах. Ця міграція, цей відтік спостерігається вже мало не півтора століття, починаючи за часів Австро-Угорщини (перша хвиля), потім після Другої світової війни (друга хвиля) і ось тепер, коли, здається, Україна досягла такої жаданої свободи-незалежності, спостерігається третя хвиля еміграції. Мало хто сьогодні задумується над катастрофічними наслідками цього процесу, а дарма... Сьогодні в більшій частині протидія еміграції з України укладається на рівні гасел та закликів: про патріотизм, про побудову Європи тут, в Україні, про створення нових робочих місць, про гідну зарплату, отримуючи яку молоді українці залишалися б вдома, а молоді мами не полишали б своїх діточок на бабусь з дідусями, (їдучи на заробітки на Захід і на Схід). Та й взагалі, якщо говорити на чистоту, мало який з цих заходів дієвий і досягає бажаної (для держави та мабуть і для всіх українців) мети — зупинити відтік молодої (репродуктивної) сили за кордон. І, як наслідок, нація старіє. Безумовно, наразі це характерна ознака всієї сучасної Європи, але якщо для Європи це питання такої собі розважливості та певної зацікавленості і воно вирішується завдяки притоку «свіжої крові» з Африки та Азії, то для України — це питання життя і смерті, питання майбутнього, яке в світлі означеного процесу, сьогодні набуло вирішального значення. Але поки що, на жаль, наша ненька-Україна по відношенню до молоді скоріше зла мачуха, ніж дійсно рідна ненька.
Тільки вдуматися в цифру — понад 20 мільйонів українців розкидано по всіх континентах.. Найстрашніше те, що цей процес не зупиняється. Такий стан речей загрозливий для держави з багатьох причин, а саме:
— виїжджають молоді, найталановитіші (найкрасивіші), найпрацьовитіші, найздібніші і взагалі най... най... най..., які в Україні не знайшли місця для застосування своїх сил;
— і як результат — кількість працездатного населення в Україні невпинно зменшується;
— нація старіє, збільшується кількість населення пенсійного віку, відповідно збільшуються й витрати держави на утримання їх;
— збільшується навантаження на працездатне населення в частині фінансового відрахування у пенсійний фонд, що, в свою чергу, викликає небажання працювати «на дядю»;
— падає народжуваність та показник відтворення робочої сили. Не подолано дисбаланс між народжуваними та вмираючими. Наразі це негативний баланс (за останній рік тільки в деяких областях цей баланс «вирівнюється»). Багатодітні сім’ї в Україні залишилися тільки в спогадах;
— різко зменшується кількість населення. Чи давно нас було 52 мільйони, а зараз менше 47. За даними соціологів щорічно кількість українців зменшується на 300—400 тисяч осіб (населення середнього обласного центру). Якщо цю «динаміку» не загальмувати, то за пару десятків років населення зменшиться до 25—30 мільйонів. Гасла на кшталт «Нас має бути 52 мільйони, кохаймося», або ж «Україні потрібні футболісти, кохаймося» швидше можуть викликати зворотну реакцію та скептично-саркастичну посмішку;
— «бебі-бум», який очікувався у 2005 році — як наслідок різкого підвищення допомоги молодим мамам у разі народження дитини, схоже, на жаль, не спрацьовує. Демографічна «яма» спрацьовує швидше.
Усі ці наведені факти, ця жахлива статистика відомі багатьом, кому в меншому, кому в більшому ступені, але ж від цього проблема не зникає, а вимагає все нагального вирішення.
Останнім часом у пресі почали з’являтися рецепти-пропозиції щодо покращення демографічної ситуації в Україні, навіть дійшло до абсурдних (промайнула пропозиція одного «продвинутого») — збільшення українців за рахунок притоку свіжої африканської крові. Ні більше, ні менше...А так подумати, то за логікою подій подібне може і відбутися. Ось свіжий приклад. Польща зараз в ЄС. Трудові ресурси, як відомо, вільно «перетікають» в ЄС із одного місця в інше. Риба шукає де глибше, людина — де краще. Поляки зараз масово від’їжджають до Європи, де заробітки вищі. У зв’язку з цим виникає дефіцит робочої сили в самій Польщі. Іде активне вербування саме українців на звільнені місця (як найбільш споріднених їм за духом та й історично). В Україні ж таким чином відповідно створюється свій вакуум робочої сили, який при певних сприятливих обставинах і можуть заповнити саме вихідці чи то з Африки, чи то з В’єтнаму (не суть важливо). Так що той «продвинутой», можливо, і мав певну рацію.
Як на мене, вирішення цієї нагальної демографічної проблеми в Україні повинно носити постійний системний характер і на державному рівні. Тобто необхідно розробити і затвердити стратегічну програму демографічного розвитку України. Адже від того, як це питання найближчим часом буде вирішено, залежить національна безпека держави Україна, а можливо саме існування її. Можливо, ці питання необхідно винести і на всенародний референдум. Дана програма повинна мати наступні соціально-економічні аспекти:
а) затвердження на законодавчому рівні поняття «титульна нація» і всі переваги, які повинна мати ця титульна нація;
б) видати закон про репатріацію (повернення) українців і створення необхідних преференцій для репатріантів в Україні (в якості прикладу можна було б взяти події недалекого минулого країни Ізраїль).
Щодо створення закону про титульну націю (певно тут має бути і визначення цензу осілості), на мій погляд, не має жодних проблем — світова практика неодноразово вирішувала подібні питання, аби тільки добра воля та бажання керівництва країни. Думаю, створення подібного закону буде сприяти підвищенню значення такого поняття як «українець», закінчаться спекуляції росіян та певних верств населення щодо цього питання (ніякої країни України немає, а звідси — немає і українців). Закінчиться ідентифікація українців за кордоном, як росіян і це буде сприяти підвищенню авторитету України в світі як незалежної держави у складі Європи. Окремим рядком хотілося б виокремити відродження українського села і важливість участі в цьому процесі молоді, саме молодь, як єдиний геном наслідування, може відродити село, націю і країну. Тут теж без спеціальної програми та державних преференцій не обійтись. Як на мене, програма відродження села повинна включати наступні моменти:
— створення спеціальної програми відродження села (мені можуть докинути, скільки вже було цих програм-відроджень, але, на жаль, без цього не обійтись);
— виділення коштів для підняття сільгоспвиробництва (це очевидно). На моє переконання, під цю програму США можуть надати заавансоване ЗМІ мільярдну допомогу. Безумовно, одночасно з відродженням сільгоспвиробництва необхідно створювати соціальну інфраструктуру (можливо навіть випереджуючими темпами). До створення постійної відповідної інфраструктури можливе сільгоспвиробництво вахтовим методом (метод, який добре себе зарекомендував у багатьох галузях народного господарства). До речі, як відомо, корисні копалини в Росії в безмежному Сибіру, (а звідси й становлення її в якості сучасної енергетичної імперії) відбулося завдяки саме вахтовому методу. Як не згадати, що ця звитяга не могла б статися без української молоді, без українського чинника. Необхідно зазначити, що заробітна плата на період підняття сільгоспвиробництва повинна бути хоча б на 50% вища за середню по промисловості, встановлення такого собі «заохочувального коефіцієнту», можливі «податкові канікули», зниження або і відміна ПДВ тощо. Бажано було б якимось чином цій молоді в майбутньому нараховувати пенсії з цим «коефіцієнтом заохочення». Дорого? Так дійсно дорого, але якщо врахувати, що на карту поставлена доля нації, доля держави, то це не здасться так дорого;
— створення виробничих структур на зразок єврейських ткібуц (чим не приклад для наслідування);
— надання молоді, яка побажала працювати в селі, довгострокові пільгові кредити (на облаштування), під гарантовану орендну плату молодим працівникам держави може надавати земельні паї, які літні люди на селі не в змозі обробляти;
— втілення у сільгоспвиробництво найсучасніших технологій. Хто як не молодь може підняти і вирішити це важке питання. На сучасному виробництві з добрими заробітками безумовно молодь буде затримуватися, закріплюватися. З’явиться cім’я. З’являться діти, які, повироставши, нікуди не будуть тікати в пошуках якогось примарного щастя, бо щастя буде ТУТ, НА УКРАЇНІ, а не десь там, за горами, за долами, бо від добра не шукають. Виникне спадкоємництво і нові традиції. Село відродиться і відродиться нація, бо саме село є носієм — геном Української нації.
Наведені заходи аж ніяк не вичерпують можливість застосування й інших не менш дієвих. Важливо зрозуміти, що ДАЛІ ВІДСТУПАТИ НІКУДИ, ДАЛІ — ПУСТКА, ЗАНЕПАД І ЗНИКНЕННЯ УКРАЇНИ ЯК НАЦІЇ!
