Є декілька простих істин, яких партійним і державним працівникам треба неухильно дотримуватися. Щоб переконувати інших, потрібно самому бути переконаним. Щоб вимагати з інших, потрібно вміти за самим суворим рахунком вимагати із себе. Хочеш, щоб тебе поважали — став суспільне вище особистого. Набагато вище. А якщо в працівника — члена однієї з 106 (!) партій, який прийшов на роботу у держапарат, існують винятки (виключно для себе), то це як «чорний хід» у житті.
Щоб життя суспільства не залежало від випадковості в доборі кадрів, необхідна повна змінність, а в судах — виборність суддів на всіх рівнях, але тільки не на довічний термін. І, звичайно, я проти всяких пільг для усіх державних службовців. Зараз ведеться багато розмов про «очищення» апарату — не хотілося, щоб навколо такої справи знову кипіли пристрасті, вішалися ярлики, звучали обвинувачення. Нехай ті, хто не в змозі зрозуміти суть нових процесів у житті суспільства, або ті, хто прийшов у апарат випадково, з огляду на кар’єру, спокійно підуть з нього. Без санкцій і мітингів. Якби в усі роки нашої незалежності керівники працювали б з огляду на інтереси своїх колективів, то ми сьогодні жили б інакше. Якби в керівників було б моральне право керувати людьми, то розриву між словами і справами в нас би не було.
Від нового Президента та уряду український народ чекає багато. А поки що «чорні ходи» з’являються у голові одного із членів ющенківської команди щодо вступу до ЄЕП та витіснення української мови з України шляхом надання російській мові статусу офіційної. Після помаранчевої революції у мене була надія, що українська мова буде захищена, а Україна буде просуватися до ЄС та НАТО. Але тепер виникають великі сумніви, що українська мова таки буде державною в Україні. Давно відома формула «чия мова — того й влада» залишається для українців на рівні очікування нового національного месії. А поки що настає диктатура міщан, що «втиснулися» в команду Віктора Ющенка й не здатні ні на що свідоме, зате є великими «майстрами» руйнувати, розкрадати, забороняти, судити, засідати, красномовствувати. Нарешті-то знайдені «вороги народу», є на кого списувати свої помилки, дилетантство, невміння. Залишилося тільки усунути український народ від влади, щоб розв’язати відкритий терор стосовно інакомислячих українців.
Листопадово-грудневі дні 2004 року я назавжди залишу в пам’яті як спробу патріотичних українських сил здійснити національну революцію. А чергова поразка патріотів — це буде народна трагедія і державна катастрофа.
