В умовах, коли Московський патріархат не хоче навіть надати автономію частині своєї церкви в Україні, коли, продовжуючи традицію анафеми Мазепі, оголошується анафема Філарету, а віруючих Київського патріархату московські попи з усіх амвонів обзивають сектантами, розкольниками, навіть псами, про що писав нещодавно «Вечірній Київ»; коли за плечі виштовхується українська мова зі Служби Божої; коли читаємо в пресі про вивезення мощів з Києво-Печерської лаври кудись у Сибір, до тамтешнього монастиря (мало там українських костей!), то за таких умов не можна обмежуватися протоколами намірів, не можна чекати милості від Московського патріархату, а слід виборювати єдину помісну Православну церкву у Києві, в усій Україні. Треба починати знизу — з єднання православних!
Чого я чекаю від створення такої церкви? Більше єдності народу українського в службі Богу і Україні. Різкого обмеження втручання Московського патріархату в церковні справи, духовне життя православних громадян України. Зменшення розмаху обложної русифікації України, що здійснюється і через церкви Московського патріархату. А, можливо, й відпаде необхідність православним України, які зараз входять до Московського патріархату, в разі створення помісної церкви мати таких святих, як душитель української волі, мови і культури — цар Микола II Кривавий, щойно возведений собором Московського патріархату у ранг святих?
Висновок у мене один: незалежність Православної Української церкви, як і незалежність Української держави, досягається тільки у наполегливій, невпинній, переконливій боротьбі. Якщо б Україна чекала ласки від Москви, то, певно, й досі мрія про незалежність нашої країни, залишилася б «неканонічною», може, й з новими анафемами патріотам України.
Ганна ЗАСТАВСЬКА, 81 рік,
Київ
