«Ми, комуністи, обіцяємо ліквідувати безробіття, перемогти злочинність, вирішити житлову проблему, забезпечити достойну старість, а, головне, дати трудящим впевненість у завтрашньому дні!» (П. Симоненко, секретар КПУ)
«Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство» (Євангеліє від Луки, 12.1.)
Вчитайтеся в ці слова-заяви і порівняйте з дійсним станом справ. Лицемірство в кожному слові. Що ж це таке — лицемірство?
За словом Христовим, лицеміри «подібні до гробів поваплених (пофарбованих — авт.), які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистості» (Євангеліє від Матфея, 23,27).
Лицеміри — це ті, хто «відціджує комара, а верблюда ковтає..» (Євангеліє від Матфея, 23,24) Лицемір — людина з двома-трьома обличчями: одне тримає в серці; друге говорить на людях; третє робить, хто зовні вдає з себе святенника, а насправді — людина непорядна, якщо не сказати більше. Вона приховує від людей правду, чи ще гірше, видає неправедне за істинне, бажане за дійсне, хитрість за мудрість. Відмінна риса лицемірства — робити все на зовнішній показ.
Але діяти на очах у людей ще не є лицемірством, тому що більша частина корисних і потрібних справ здійснюється саме для людей і в ім’я людей. Тому, коли людина чи група людей (партія) діє відкрито, на очах у інших, то це зовсім не означає, що це вона робить задля демонстрації своєї значимості і пихи. Далеко не так.
Лицемірство починається з того моменту, коли людина чи партія не робить добро, а лише демонструє його подібність, тобто, коли бажає закріпити за собою славу благодійника, не роблячи благодійної справи, коли намагається закріпити за собою славу захисника народу, але одночасно виступає проти зниження податків (КПУ, Рух), коли виступає за соціальну справедливість, але, в першу чергу, вирішує свої власні потреби. Лицемірству немає меж.
Вдумайтесь у слова першої цитати і проаналізуйте діяння її автора. Ми тут маємо справу зі справжнісіньким лицемірством, що закріпилося в самій суті «будівників світлого майбутнього». Коли ж до цього додати заплановану мету (будь-що завоювати більшість у ВР), скористатися зі свого іміджу «захисника» трудящих, то такому лицемірству немає виправдання, і воно постає у повній своїй силі. Становище економіки країни не дає найменшої можливості виконати хоча б на волосинку щось із проголошеного, то навіщо обіцяти? І заїкатися про це потрібно. Це справа майбутнього. І не близького.
Та й чи хочуть насправді комуністи очолити керівництво країною? На моє тверде переконання — ні. Вони не хочуть влади. Бо тоді потрібно буде виконати свої обіцянки (читай цитату першу), а виконати все це неможливо з причин чисто об’єктивних. А так!.. Пусті балачки, розраховані на найсвідомішу частину українського народу. Скільки можна дурити? І найкращий варіант (вони це чудово розуміють) — зайняти чверть сесійної зали у ВР, тобто, бути на других ролях. Тоді можна популістськи заявляти: «Якби ми були при владі, то усе було б виконано, а так... що ми можемо зробити?» Позиція, дійсно, чудова. Хіба це не лицемірство?
Потрібно робити добро людям за велінням серця і зовсім не потрібно турбуватися про те, а що скажуть люди. Люди просто оцінять кожного по його діяннях, а не по його словах.
Чи відзвітувала КПУ перед власними виборцями про свою роботу у ВР, в органах влади (про людське око більшість нинішніх керівників на місцевому рівні видають себе за безпартійних, насправді ж ходять і до цієї пори на роботу з червоною книжкою із силуетом «білякремлівського експоната»)? Ні! Заявляють, що в усьому винні демократи. А хто тих демократів бачив при владі? Демократи — це перефарбовані партократи, їхні однопартійці. Не про всіх мова — це було б несправедливо. Але районний рівень — більшість. Дехто і хотів би перебудуватись, але тягар минулого не дає. Так і керують, як і двадцять років тому.
Лицемірство є наслідком заздрощів людей, які були і тоді, і тепер на других ролях, підносили першим чарочку, подавали рушничок... Той же П. Симоненко, той же О. Мороз, та ж Н. Вітренко... Не варто усіх перераховувати. Приховуючи в душі зневагу до власного народу, вони демонструють словесну любов до нього. Не так уже мало серед них людей, які лицемірствують у власному житті: істинні свої помисли і бажання заховали на самісіньке денце свого серця, а говорять те, що від них хочуть почути.
Ліквідуємо безробіття. Як, яким чином? Це можна зробити за рахунок самозайнятості населення, тобто через створення приватних підприємств. Але ви ж за державну власність! Лицемірство.
Переможемо злочинність. Злочинність була, є, і буде завжди. Її можна скоротити. У радянських тюрмах «сиділо» набагато більше! Лицемірство.
Розв’язати житлову проблему. Не майте нас за китайських «бовванів». Цю проблему ніхто ніколи вирішити не зможе, бо для цього потрібно створити ринок нерухомості. А для цього потрібно мати гроші. Не державі, а кожному громадянинові. А де їх узяти? Може, віддасте ті, що викинете на вибори?
Забезпечити достойну старість. Це ви про пенсії? Про наші? Не смішіть. Свою старість ви забезпечили.
Дамо впевненість трудящим у завтрашньому дні. Знову ділимо: людина, яка працює головою, по- вашому — не трудяща, а жінка з киркою та лопатою на укладанні асфальту — трудяща.
А до кого ви себе зарахувати? До трудящих? Якось не виходить! До людей розумової праці? Теж якось не складається.
