У тому суспільстві, в якому ми жили й продовжуємо жити, чесна конкуренція — річ дуже небажана для влади й усієї владної піраміди, що тримає суспільство під контролем. Адже сама влада постала не внаслідок вільної конкуренції, а внаслідок номенклатурних інтриг. Це засвідчи ли й останні вибори. Мені запам'ятався мультфільм, який я бачила колись у «розпал застою». Ось така сценка: йдуть люди, всі вони різного зросту, всі рухаються в напрямку пристрою, яким міряють зріст. На підході їх вирівнюють, б'ючи по головах молотком, потім усі проходять під тією планкою, а далі йдуть один за одним — всі одного зрос ту.
«Ми всі однакові» — таку фразу мені в моєму житті неодноразово доводилося чути. Поки суспільство не усвідомить того незаперечного факту, що ми всі різні, поки не навчиться не ненавидіти кращих, не витискувати їх (методи відпрацьовані десятиліттями), а рівнятися на кращих і підтягувати себе до них — на вільну конкуренцію не можна сподіватися. Про західне суспільство кажуть, що там люди живуть у стані постійного ризику, але ж це примушує людину удосконалюватись і розвиватися. Існування людини, яка ще не втратила здатності думати і відчувати в нашій країні — це стан на краю болота, трясовини, в яку її хочуть затягти, щоб і вона була така, «як усі», бо «в нас усі однакові».
Отже, мій висновок — конкуренції в нашій країні поки що немає й не буде доти, доки не зміниться влада. Якщо буде чесна й професійна влада, конкуренція виникне сама собою, бо вона є природною річчю для усякого нормального суспільства. А ми поки що «ненормальна країна».
Тетяна ЛИСЕНКО, історик
Київ
