Ознайомився з відгуком читача Б. Васильченка («День» № 209-210 від 16 листопада 2012 р.) на свою статтю «Чому був зруйнований Успенський собор Києво-Печерської лаври» («День» № 174-175, 28-29 вересня 2012 р.) і, на жаль, не знайшов у ньому жодних нових аргументів на користь старої версії про призвідців загибелі головного лаврського храму. На цю тему за останні 40 років (з часу виходу книжки А.Кузнєцова «Бабин Яр») писало чимало авторів, але ніхто з них не спромігся навести достеменних даних про винуватців злочину.
Розшукані мною документи є автентичними. Вони походять як із вітчизняних, так і закордонних архівів, зокрема з архівних зібрань ФРН, США та Великобританії, а тому ставити під сумнів їхню достовірність як «прорадянських» некоректно. Задля об’єктивності зазначу, що наказ Гітлера про руйнування Лаври депонується в Public Record Office, London, Громадському архів у Лондоні під шифром зберігання HW 16/32. — Nr. 31 v. 9.10.1941 Add. Решта німецьких документів отримано здебільшого з Bundesarchiv, Федерального архіву в Берліні. «Меморандум Бройтігама» зберігається в NARA, The National Archives of the USA, Національному архіві США.
Проте Б. Васильченко вважає ці матеріали недостатньо переконливими і пропонує власне суб’єктивне сприйняття цієї наболілої теми. З цитованого мною листа Мстислава (Скрипника) (між іншим, він зберігається в зібранні Української академії мистецтв і науки в Нью-Йорку) у його тексті було вилучено прикінцеві слова: «...німці ...забравши з церкви, в якій був музей, безцінні скарби, довели [її] до вибуху». Чи, може, ці рядки надиктували владиці у 1973 р. в його резиденції Саут-Баунд-Бруці в США кадебісти? До речі, далі у своєму листі Преосвященний знову повторює, що «вибух німці допасували».
Зрештою, після розсекречення «наказу Гітлера» англійськими архівістами 15 років тому його автентичність нині визнана багатьма авторитетними істориками на Заході, зокрема Любомиром Винаром, професором Кентського університету (штат Огайо, США), академіком УВАН: —«Замінований Успенський собор у листопаді [1941 р.] було таки зруйновано вже німцями», а також Карелом Беркгофом, доктором філософії, науковим співробітником Центру вивчення голокосту та геноцидів, Амстердам, Нідерланди: — «Вчинили цей вибух не комуністичні агенти, a Гoлoвнe упpaвлiння безпеки райху». Лише наші історики поки що відмовчуються.
Позірно не перешкоджаючи відновленню релігійного життя в Україні, нацисти насправді постійно проводили приховану антицерковну політику. Наприклад, у концтаборі Дахау опинилися 2700 священнослужителів, в тому числі 70 православних, з окупованих німцями країн.
Те, що більшовики нищили православні храми, не може бути прямим доказом їхньої причетності до загибелі Успенського собору. А взагалі тема втрат культурної та духовної спадщини в усі історичні епохи є набагато ширшою: за матеріалами ЗМІ та свідченнями Бориса Возницького, покійного директора Львівської картинної галереї, на території Західної України протягом одного лише року згоріло понад півсотні дерев’яних церков, а загалом за два останні десятиліття — понад 200 храмів. І ця вакханалія продовжується. Не завадило б також підрахувати динаміку новітніх втрат архітектурного ансамблю Києва, які відбувалися у всіх на очах у 1992 — 2012 рр.
Зрештою, єдиним критерієм істини може вважатися лише документ чи документально підтверджений факт. Тому спроби дати відповідь на питання, хто і навіщо знищив Успенський собор, мають бути вільні від будь-якого емоційного упередження і спиратися лише на прямі докази.
