Навіть від деяких українських патріотів я чув критику на адресу Савіка Шустера. Мовляв, він чийсь агент, бо постійно намагається всіх посварити. Недаремно кремлівське керівництво вигнало його з російського телеефіру.
Думаю, що такі погляди свідчать про тоталітарне мислення їхніх власників. Легше заткнути рот опоненту, ніж дискутувати з ним перед великою аудиторією. Але без таких телепоєдинків розвиток сучасного демократичного суспільства неможливий. Конкурс «Великі українці» показав недостатньо високий рівень розвитку громади України. Ми дізналися, що найвеличніший українець усіх часів — князь Ярослав Мудрий. Відразу пролунало кілька думок, чому так сталося. Адже в жодній із 17 країн, де вже відбулися подібні конкурси, найвидатнішим національним діячем не обрали особу, яка жила тисячу років тому. У Франції, наприклад, найвидатнішим французом обрано генерала де Голля, який у ХХ столітті відіграв роль, подібну до ролі Жанни д’Арк. Найвидатнішим англійцем став Черчілль. Як бачимо, в Англії й Франції перевагу теж надають державним діячам. Але не шукають їх у далекому минулому. Тому що і Англія, і Франція — незалежні країни. Англійцям і французам не треба шукати видатного діяча у сивій минувщині. А українці мусять занурюватись у далеке минуле, бо в минулому недалекому державні керівники України були звичайними намісниками Москви.
Була й така репліка, що Ярослав Мудрий ніби не українець. Але звідки тоді взялися сучасні українці? Ми ж нащадки русів. У нас ще багато хто плутає Русь iз Росією.
Українська нація гостро потребує мудрого державного лідера. Згоден. Ми відчуваємо себе спадкоємцями нашої далекої історії. Мабуть, саме такі люди вкупі з тими, хто ностальгує за сильним державним діячем, забезпечили перше місце Ярославові Мудрому.
Дивує, що друге місце посів український (за місцем проживання і роботи) медик російської національності Амосов. Важко заперечити слушність зауваження Дмитра Корчинського, що нація, яка обирає своїм найвидатнішим діячем лікаря, хвора. Добре, що Амосов не психіатр, а хірург. Та ще й кібернетик.
«Прописування» у великі тих людей, які жили в Україні й нехтували українською мовою (той же Лобановський), є показником нездоров’я нації.
Звичайно, ми можемо тішитися, що не страждаємо на ксенофобію, що ми ж такі хороші — зараховуємо в українці всіх, хто живе в Україні, незважаючи на те, хочуть вони того чи ні.
Та основним змістом нашого часу у нашій Батьківщині є становлення саме української України. А значить, героями є ті, хто боровся й віддав життя за незалежність української України, за українську мову.
Тому радує, що Степан Бандера зайняв третє місце. Слід врахувати, що старше покоління більшу частину свого життя чуло про Бандеру тільки негативну інформацію. Та й нині його старанно поливають брудом.
Але все-таки кількість людей, які розуміють значення націоналістичного руху, зростає. Це вагома підстава для оптимізму.
