Найбільше зло сучасної школи — надмірна і дріб’язкова опіка над вчителем. Починається вона із самого верху. Міністерство освіти до останнього дня свого існування публікувало у своїх друкованих органах різні документи звітності. Інспектор опікає вчителів у методичній частині. Якщо він недостатньо культурний, то вводить свої особисті смаки в закон і вважає недоліком відступ від цого закону.
Спробуємо зрозуміти причини цього явища. Тільки тоді ми зможемо його подолати.
Причина перша. Передбачається, що компетентність залежить тільки від посади. Тому будь-яка людина, що займає адміністративну посаду в системі освіти, вважає, що вже через це вона компетентна в методичних питаннях і може наказувати вчителям діяти певним чином.
Друга. Вчителі й методисти можуть помилятися. Серед них є люди недостатньо кваліфіковані і безвідповідальні фантазери. Якщо їм надати свободу дій, вони можуть повести школу в помилковому напрямі. Вищі ж особи, від завідуючого райвно до міністра, помилятися не можуть. Тому вони повинні керувати роботою вчителів до дрібниць включно.
Перша з цих установок не заслуговує обговорення, тож розглянемо другу.
Досвід і здоровий глузд підказують, що помилятися можуть усі. Вчителі бувають різні. Є середній рівень, є відхилення від нього в той чи інший бік. Згодом культурний рівень вчителів буде зростати, але ніколи не будуть усі вчителі однакової кваліфікації. Завжди серед них буде певна частка поганих або легковажних. Але (це дуже важливо!) будь-яка помилка вчителя менш небезпечна, ніж помилка міністра. Учитель може погано навчити декілька класів, міністр же може нашкодити декільком поколінням. Ми всі відчуваємо, якої шкоди завдало школі хитання від однієї крайності до іншої, дуже часта зміна програм і підручників. Йдеться не про природне удосконалення програм, а про повну зміну установок. Дивує, що це явище, яке у всіх на виду, не приводить до зміни самої системи управління освітою.
Усі важливі повороти не враховують колективної думки десятків тисяч учителів, а вирішуються поспiхом створеними комісіями. Справа не в тому, що якась комісія з програм і підручників помилилася, а в самій системі доручати розв’язання важливих питань таким комісіям.
Кажуть, що коли мурашки тягнуть до мурашника комаху або травинку, то вони не всі рухаються у правильному напрямі. Деякі тягнуть під кутом, а деякі навіть назад, але рівнодіюча завжди направлена до мурашника. Таким же чином буде і з учителями, якщо кожний із них відчує, що у нього є право голосу. Окремий учитель може шкодити своїми діями. Але досвід і здоровий глузд усієї маси вчителів — надійна гарантія від помилок. Набагато надійніша, ніж думка комісії, що складається з п’яти академіків.
Окремий учитель працює не у вакуумі. Колектив утримає його від грубих помилок. Якщо ж у рідкісних випадках не утримає — нічого не поробиш. На жаль, немає способу, який повністю виключив би можливість помилок. Але треба старатися зробити їх менш ймовірними і менш масовими. Для цього треба видавати багато підручників (грамотних) і методичних посібників. Підручники і програми слiд обговорювати в методичній пресі постійно, а не тільки тоді, коли їх треба замінити. Треба враховувати громадську думку. Цього досить, щоб крива успіху йшла вгору.
Учителя, який вводить і активно пропагує свій метод, називають учителем-новатором. Його діяльність могла б допомагати постійному поліпшенню шкільного викладання. Але це не завжди так. Буває, що вона навіть шкодить. Як це може бути? Цьому є три причини.
Перша полягає у неправильній оцінці раціоналізаторської пропозиції. Методичний прийом, що має локальне значення, видається за фундаментальний принцип, що лежить в основі викладання математики. Іноді він навіть підноситься як єдиний або головний. У такому разі він шкідливий, тому що стимулює насильну підгонку всіх питань викладання математики під єдину схему, іноді примітивну. Це викликає деформацію викладання, тому що немає єдиної простої схеми, у яку вкладається вся методика.
Друга причина полягає в тому, що не всяка хороша пропозиція може бути використана кожним вчителем. Робота вчителя пов’язана з його індивідуальністю. Образ дій, що дає хороші результати у одного вчителя, може бути невідповідним для іншого. Одна справа — уважно аналізувати чужий досвід, зовсім інша — механічно наслідувати його.
Додамо, що вчитель-новатор часто помиляється відносно причин свого успіху. Він вигадав приватний прийом і досяг успіху, але причина успіху не в цьому прийомі, а в тому, що він талановитий вчитель і ентузіаст. Той же прийом у іншого вчителя може не дати хороших результатів.
Третя причина — найшкідливіша і найнеприємніша — полягає у тому, що досвід вчителя-новатора іноді насаджується насильно. Частково в цьому буває винен сам автор. Якщо він людина пробивна — він настирливо домагається публікацій і пише скарги у високі інстанції. Але частіше за все винен не він сам, а адміністрація освіти. Адміністрація оголошує впровадження досвіду новатора N обов’язковим. Звичайно це відбувається на ранній стадії, коли метод ще недостатньо перевірено на досвіді і не обговорено у нормальних умовах.
Досвід вчителів-новаторів постійно обговорюється в пресі: в газетах і журналах. Це добре. Погано, якщо це обговорення проводиться некомпетентно і однобічно, тобто не представлено інші точки зору. Буває, що директор школи — нематематик, чинить тиск на вчителя математики, а то і просто використовує свою владу для гоніння.
Учителям необхідна свобода творчості. Кожний учитель має право на власне ставлення до будь-якого методичного питання. Нові методи слід пропагувати і обговорювати без насильства. Правильне керівництво, яке не пригноблює самостійність вчителів і зважає на громадську думку, значно прискорило б цей процес. У Пушкіна сказано: «Наука скорочує нам досліди швидкоплинного життя». Дуже точне формулювання — скорочує. Зрештою, ми все одно нащупаємо правильний шлях, але бажано зробити це швидше і без зайвих втрат.
ВІД РЕДАКЦIЇ. Запрошуємо фахівців, експертів і наших читачів до дискусії з питання: які саме реформи потрібні нашій школі? Воно зараз набуває особливої актуальності у зв’язку з тим, що Міністерством освіти і науки підготовлена концепція реформування вітчизняної системи освіти. Її ми й пропонуємо обговорити на сторінках «Дня».
