З п’ятого на шосте липня 2015 року відійшов у вічність багатолітній політичний в’язень, учасник Норильського повстання, довголітній голова Стебницького міського осередку Спілки політичних в’язнів України, член Братства вояків ОУН-УПА, член міської організації всеукраїнського товариства «Меморіал», член міської організації всеукраїнського товариства «Просвіта», член Дрогобицької міськрайонної організації МБУ «Центр національного відродження», активний громадський діяч Дрогобиччини Теофіль Федик.
Народився 3 жовтня 1928 року в селі Далява Дрогобицького району Львівської області. До 1944 року проживав у рідному селі. У час німецької окупації, у 1942—1943 рр., був залучений до праці в підпіллі як зв’язковий. Наприкінці 1944 р., за більшовицької окупації, вступив до Дрогобицького нафтового технікуму, у якому навчався до 22 листопада 1945 року, не пориваючи зв’язків з підпіллям. 22 листопада 1945 року його заарештовано, а згодом засуджено до 10 років позбавлення волі за ст.ст. 54-1а, 54-11. Покарання відбував у таборах Комі АРСР, а також у Норильську. За участь у страйках і Норильському повстанні вісім місяців провів у закритій тюрмі, після того ще стільки ж часу — у штрафному відділенні «Купець».
У листопаді 1954 р. його звільнено без права виїзду. Залишившись у Норильську, 1955 року одружився з Валентиною Завадською, де проживав до 1965 р. З 1957 по 1962 рр. навчався в Норильському гірничому металургійному технікумі. У 1965 році переїхав із сім’єю до Стебника Львівської області, де впродовж 35 років працював на калійному заводі й проживав до останніх днів. З відновленням Незалежності України, разом з дружиною, став членом Спілки політичних в’язнів України, а згодом і Братства ОУН-УПА.
Громадськість міста, як і Франкового краю, добре знає його відданість справі національного відродження. Жодна з важливих подій у житті міста не відбувалася без його активної громадянської участі. Був одним з ініціаторів і творців Стебницького музею національно-визвольних змагань. А в останні роки таки спромігся реалізувати одну з найсокровенніших мрій — завершити роботу з оформлення музейних стендів, аби пам’ять про його побратимів залишалася для нащадків. Був промотором підготовки й спорудження пам’ятника Борцям за волю України у м. Стебник; частим гостем серед учнівської й студентської молоді. Жодне із свят у місті не обходилося без його участі. Ще навіть зовсім недавно, під час відзначення 201-ї річниці народження Тараса Шевченка, з його уст звучали уривки з поеми «І мертвим, і живим, і ненародженим...»
Він — із когорти тих, хто понад усе в житті ставили Україну. Змагалися за неї. Платили за це в’язницями, вигнанням та особистим щастям. За його плечима — викошене поле, укладене високими покосами. Самовіддана праця була рушійною силою його життя. Про цю людину згадуємо, як про згусток енергії, кипучої, невичерпної.
П. Теофіль — гідний приклад життєлюбства, громадянської мужності, відданості, внутрішньої волі й нескореності. Надто багато випробувань випало на його долю. Та на життєвих перехрестях не проклинав темряви, а знаходив і запалював свічку. Ніколи не питав, що Україна зробила для нього, а віддавав себе їй сповна. Такими звеличується народ. Такі мусять бути в кожній історичній добі, щоб не згасав вогонь священної любові до рідної землі.
Тож не дивно, що він так вболівав за наше українське безголів’я, яке тривогою й неспокоєм було прописане в його серці. До останніх днів він служив рідному народу своєю одвертою незрадливістю, сповненою енергії й завзяття, тільки йому властивого. Він перебував у постійному русі, в леті, в турботах за тих, хто потребував допомоги, поради чи підтримки.
Теофіль Григорович був і залишиться в пам’яті нащадків людиною високоосвіченою, високодуховною, шляхетною, з глибоким розумом і щирим серцем. Від нього завжди віяло тихим, вольовим спокоєм і звичайною людською доброзичливістю, якої так бракує в теперішньому світі. Згадується незмінна привітна посмішка на його устах й оте світло в його очах, що було віддзеркаленням внутрішньої краси, життєвої мудрості й доброти.
Господь винагородив його потребою не гнутися ні перед ким і ні перед чим. Навіть під власним тягарем пережитого й переболілого, упокорюючись силі Духа і Волі Всевишнього. Мабуть, високий поріг прожитих років не важко долати, якщо душа легка від світлих почуттів і добрих справ. А їх у п. Теофіля — ой як багато!
Світла і вічна пам’ять, вічний спокій його душі.
Роман ПАЦУЛА, Стебницький осередок Спілки політв’язнів України; Мирослава ТЕРШІВСЬКА, Стебницька станиця Всеукраїнського братства ОУН — УПА; Любов ВОЛОШАНСЬКА, міська організація товариства «Просвіта»; Костянтин ІВАНОЧКО, Дрогобицька міськрайонна організація МБУ «Центр національного відродження»; Іван ГАЛЯК, Стебницька міська організація всеукраїнського товариства «Меморіал»
