Не можу не відгукнутися на публікації «Тарифний меч» і «Не руш тарифи» («День», №№ 24 і 28). Боюся, що моя вчительська зарплата (як і зарплата моїх колег) просто не витримає проголошеного мером Києва чергового підвищення тарифів на проїзд у громадському транспорті. Я не хочу аналізувати «аргументи» пана Омельченка, але зауважу, що його посилання на середню зарплату, яка в столиці перевищує 800 гривень, дуже нагадує відомий анекдот про середню температуру по госпіталю. І добре, що знайшлася сила — Київська міська організація СДПУ(О), яка стала на захист киян. Тим більше, коли мовчать «захисники трудящих» — профспілки, керівники яких, мабуть, як завжди, «вивчають питання» або не хочуть псувати стосунки із міською владою. Наче набрали у рот води і наші опозиціонери — їх, мабуть, непокоять більш глобальні проблеми, наприклад, як прийти до влади.
До сказаного у згаданих матеріалах хочу добавити лише два штрихи. По-перше, щось не чутно, щоб автоперевізники, які працюють на «маршрутках», казали про збитковість діючих тарифів, та й навряд чи вони б займалися збитковим бізнесом. Тож чому заплановано зростання й тарифів на проїзд у маршрутних таксі? Може, міська влада «тисне», оскільки розуміє, що при рівних тарифах інші види громадського транспорту просто не витримають конкуренції?
По-друге, керівництво київського метрополітену неодноразово заявляло, що київське метро має окупність у 80% (найбільшу в Європі). А елементарна математика показує, що для повної окупності та ще й невеликої рентабельності (12%) достатньо встановити тариф на проїзд на рівні 70 копійок (як, до речі, планують зробити у Харкові).
А заяви щодо коштів на подальший розвиток столичного метрополітену не можна сприймати всерйоз по двом причинам. Перша — на початку 90-х років, при значно складнішій економічній ситуації й при «символічних» тарифах на проїзд, київський метрополітен розвивався більш швидкими темпами, ніж зараз. І друге — гроші на розвиток треба шукати за рахунок залучення інвестицій, а не в кишенях пасажирів.
