Максим БАЛАКЛИЦЬКИЙ, пресвітер п’ятої адвентистської громади, журналіст, доцент кафедри журналістики ХНУ імені В. Каразіна:
— Безумовно, в тому, що ця війна є, наша сумна реальність. Вона не закінчилась, вона триває. Найгірше те, що вона не єдина. Важливо розуміти, що є ситуації, коли один конфлікт відволікає нас від інших. Мало хто з тих людей, котрі повертаються з АТО, можуть спати без снодійного. Другий момент — вони ще хочуть повернутись туди. Військова ситуація в певних моментах є неймовірно важкою, а в деяких — простішою. Як в одному фільмі казали: «Там війна, там ворог. Там все ясно». Тобто це чорно-білий світ, і для багатьох — це адреналін. І це велика проблема, бо цих людей треба адаптувати до суспільства, щоб вони не втікали від себе. Бо люди гинуть на війні. І не тільки на війні — вони вбивають себе самі, нехтуючи здоров’ям, керуючи транспортом нетверезими тощо.
Але позитивним є те, що ми дійсно бачимо: громадянське суспільство в Україні є. Звичайно, хорошого не буває багато, але ми бачимо, наприклад, що в чиновників немає імунітету до громадських організацій. Для них це ще настільки нова річ, що вони не навчились від них захищатись, як від ЗМІ. Децентралізована мережа, яка базується на пересічних людях, які працюють у робочих групах при міністерствах, у наглядових радах. І я бачу, як люди починають розуміти основу громадянського суспільства — це віра в те, що «від мене все-таки щось залежить».
Жанна СИВУХА, телеведуча «7 каналу»:
— З найкращого — це, звичайно, народження мого синочка. Коли в родині з’являється дитина, розумієш справжній сенс життя, хай би як пафосно це звучало. Мені здається, лише тепер я навчилася по-справжньому радіти й отримувати задоволення від звичайних на перший погляд речей. Діти повертають нас самих у дитинство.
Що поганого відбулося в житті країни, думаю, це бачать усі. Ще до народження дитини я перестала дивитися телевізійні новини взагалі. Від цього стало якось легше. Немає цього тв-пресингу з нагнітанням ситуації. А ось хороші книжки — інша річ. Вони дають натхнення і своє життя робити кращим, змістовнішим, насиченішим.
Володимир ФОМЕНКО, спеціаліст з питань зв’язків із громадськістю і ЗМI, старший викладач на кафедрі журналістики ХНУ ім. В. Каразіна:
— Радує багато чого. Ось у нас у приміському селищі зробили дорогу з твердим покриттям — багато років була розбита ґрунтовка, машини сідали дуже глибоко в негоду. Кажуть, що після децентралізації з’явилися в місцевому бюджеті якісь кошти. Радують нові студенти, які приходять в університет, приносять свої погляди, своє розуміння життя і професії.
А найбільше засмучує гра «злови хабарника», коли казнокради й хабарники при першому ж дзвоні наручників непритомніють, викликають «швидкі допомоги», а потім швидко виплачують заставу і реально йдуть від відповідальності. Хоча вже сам факт внесення багатомільйонної застави має слугувати підтвердженням того, що людина живе нечесно, не на свою легальну зарплату.
Микита АНДРЄЄВ, голова Студентського антикорупційного агентства:
— Із особистого.
Хорошого — я остаточно перебрався в Київ і тепер можу ефективніше займатися громадською діяльністю, в тому числі в межах нашого Студентського антикорупційного агентства, яке ми створили на початку цього року. Ми змогли об’єднати щодо ідеї антикорупційного руху в системі вищої освіти багато активної талановитої молоді, і в нас уже є перші позитивні результати. Також здав кандидатський мінімум з філософії й успішно закінчив перший семестр моєї аспірантури.
Поганого — майже немає часу просто прогулятися або з’їздити кудись відпочити. Навіть буваючи в різних приморських містах на проектах і заходах, банально не вистачає часу на себе. Життя набрало непристойно напруженого темпу, що інколи дуже заважає.
Із життя міста.
Оскільки вважаю себе харків’янином, скажу про Харків.
З хорошого — дедалі більше молоді стає активною, багато нових проектів: спортивних, освітніх і культурних. Місто в цілому після довгого тривожного часу знайшло спокій. Передусім завдяки тим, хто захищає нас на фронті. Ну, й Харків перестає бути радянським, що не може не радувати, вже менше комуністичних символів, змінюються назви вулиць і станцій метро, та й взагалі люди починають розуміти такі категорії, як свобода, демократія, плюралізм. І не тільки розуміти, а й сприймати.
З поганого — припинив свою участь у спортивних змаганнях улюблений футбольний клуб не тільки спортивних уболівальників, а й усіх харків’ян — ФК «Металіст», який буквально був символом міста і який зник через те, що представники місцевої влади в один період втрутилися в його діяльність.
У країні.
З поганого — звичайно ж, продовжується війна. Війна і на зовнішньому фронті, і на внутрішньому. Багато чиновників одягнули вишиванку, але за ментальністю нічим не відрізняються від тих, що були десять і двадцять років тому. Всі кажуть, що тільки молодь може вивести країну на новий рівень, але цю ж саму молодь, прогресивну, талановиту, мислячу, ніхто не має наміру залучати для розв’язання національних проблем.
З хорошого — тривають реформи, вони йдуть важко, і іноді непомітні на початку, але вони є. Я бачу це і в системі юстиції, і в освіті, і в правоохоронних органах. Поки що не видно в охороні здоров’я й судовій системі, але сподіваюся, це ще попереду. Ми виграли кілька спортивних і культурних європейських подій, нашу країну знають і поважають. Ну, й нарешті громадяни починають розуміти, що не потрібно чекати на допомогу з-за кордону, ми потрібні лише самим собі, і треба всього добиватися самим.
