Пройдіться сьогодні по школах, запитайте у дітей, хто такий Симон Петлюра або Володимир Винниченко. I що ви почуєте у відповідь? Завітайте, наприклад, у Деснянський центр дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ) – колишній будинок піонерів. Тут все залишається по–старому. Найбільша довжелезна зала віддана виключно під експонати Великої Вітчизняної, звичайно, портрет Сталіна, невеличкий, але щоб діти знали і пам’ятали: історію не можна перероблювати, хоча її у колишньому Союзі переробляли з кожним новим партійним правителем. Члени Київської ради об’єднань громадян та місцевий осередок «Просвіти» звернулись до директора Центру Наталі Кібардіної: згідно з розпорядженням Президента просимо дозволу на спорудження стенду, присвяченого Героям Крут. Але мовчить Наталя Петрівна, хоча Київська рада об’єднань громадян за свій кошт готова надати відповідні експонати.
Прийшла така пора, що експонатам Великої Вітчизняної треба трохи посунутись: нехай вже і наші славні ветерани, подвиг яких все ще хочуть протиставити незалежній Україні, і собі стануть до справи самостійності і незалежності нашої держави. Як довго можна опиратися новітнім часам, коли навіть діти під час свята нового учбового року у дворі Центру на запитання ведучої: «А хто такі піонери?», відповіли: «Не знаю». Так вже історія швидко обертається, що тільки й мовиш: «Не так живи, як хочеться, а як Господь велить!».
Не треба тягнути суспільство та молодь до вчорашнього дня, бо як казав один з персонажів М. Горького, «в карете прошлого далеко не уедешь».
