Дмитро ЛУФЕР, операційний директор клініки «INTO-SANA», Київ:
— Що сталося хорошого:
Кілька подій, які стануть початком чогось нового.
1. Перша пересадка механічного серця в Україні. Ця подія знаменна, оскільки, по-перше, дає людині шанси на життя. По-друге, привертає увагу до проблем трансплантології. По-третє, чудово, що у нас є такі лікарі як Борис Михайлович Тодуров, які займаються справжньою складною хірургією.
2. Ми в клініці, після довгих обговорень і дискусій, взяли, нарешті, програму дій, яка змінить уявлення людей про приватну медицину, і, про те, що клініки зацікавлені тільки у хворобах людей.
3. Вийшов свіжий звіт Startup Health, який показує, що інвестиції у цифрову охорону здоров’я у першій половині 2016 року склали $3.9 млрд, побивши всі рекорди для цієї галузі і показуючи, що цей ринок продовжує рости дуже швидкими темпами. Це означає, нас чекає повільна, але впевнена революція.
4. Для моєї дитини поставили спорткомплекс. Який зроблений в Україні, у місті Харкові. Я ще раз переконався, що у нас можуть робити хороші, якісні та безпечні речі. А дитина оцінила гірку і гойдалки. Тепер і у моєї дитини є шанс звикати до ЗСЖ.
Що сталося поганого:
1. Міністерство реформувало, реформувало та не виреформувало. Міністерство охорони здоров’я запустило створення нової концепції реформ. Мені іноді здається, що в циклі менеджменту наших управлінців відсутні пункти впровадження, отримання зворотнього зв’язку і корекція. А є тільки тотальне і нещадне планування.
2. Корупційний скандал у Міністерстві показав те дно, на якому знаходиться наша охорона здоров’я. Дно не в тому, що організована система збору грошей у пацієнта, а в тому, що всі: і пацієнти, і лікарі, і управлінці ретельно імітують подив і шок від почутого. Наче ніхто, ніколи і ніде, не давав, не брав, не зраджував, не розподіляв тощо.
Світлана КОВАЛІВСЬКА, керівник медичного закладу, Харків:
— Хороше те, що до мене приїхали діти, внучка, які були в тривалому відрядженні. Я можу поспілкуватися з сином і з онукою. Погане стосується моєї роботи, тому що я — керівник лікувального закладу і найбільше мене хвилює питання недостатнього фінансування в основному на заробітну плату, особливо коли мені доводиться вирішувати питання оптимізації виплати заробітної плати. Медицині не вистачає реформ, які запланували. Тому що той рівень, який є на сьогодні, себе вже вичерпав, нового ніхто нічого не робить. На жаль, все трохи сумно щодо того, що є попит, а належної оплати або віддачі медперсоналу немає, тому що найнижча зарплата в Україні у лікарів. Хоча при цьому у нас вимагають дуже велику відповідальність, дотримання всіх норм закону і т.ін. Здебільшого медпрацівники не захищені в правових питаннях, тому що багато законів видали, озвучили, але насправді медпрацівник зобов’язаний усім і вся, при цьому він не має права. Мене хвилює що буде з лікувальним закладом, як він працюватиме, де будуть люди...
Ярослав РЕГЕЙ, військовий парамедик у зоні АТО, Дрогобич:
— Позитив. Раніше військова медицина була лише теорією. Завдяки досвіду НАТО, який ми перейняли, медициною не нехтують. Я пройшов всі етапи розвитку тактичної медицини в державі, і бачив аптечки фронтовиків 2014-го і зараз, 2016-го. Медчастина не ідеальна, але вона є. Бо 2014 року ми мали тільки джгути Есмарха і погані марлеві бинти.
Всі вчаться, всі зрозуміли, що війна — це не тільки стрільба. Це і виживання. Були випадки, коли військові чекали евакуації уже з підключеною системою. Але це радше винятки, ніж правило. А для військових НАТО — це правило. Рівень надання допомоги у госпіталях порівняно з 2014 роком кардинально відрізняється у позитивну сторону. Я гордий, що військові зможуть вивчати медицину не лише з буклетів, виготовлених волонтерами.
Можна багато говорити про позитивне. Але біда у цих позитивних елементах — це швидкість і ціна, яку ми як нація сплачуємо за цей розвиток. Все надзвичайно повільно і з великим бюрократичним опором. Опір криється саме в законах. Військові разом з волонтерами адаптувались і не звертають на це уваги. Але найчастіше роблять ангельську роботу безоплатно.
Надзвичайно важливий етап військової медицини, а саме евакуація, ігнорується Генштабом. Генштаб любить скидати важку роботу на волонтерів. Вони бояться зайвої ініціативи і живуть за старими правилами. Одним із недоліків є небажання розвиватись саме штабного елементу. Ті, які відповідають за бюрократію, знайдуть причини, чому це не можна робити, і жодної поради, як це зробити. У загальному вся картина має позитивний прогрес завдяки волонтерам та фронтовикам, але під сильним опором.
Ольга ЧЕБАНОВА, рентгенлаборант Центру комп’ютерної діагностики Університетської клініки ОНМеДу, Кілія:
— Потрібно намагатися більше бачити хорошого і не звертати уваги на погане. Вчора побачила рідкісну аномалію розвитку, а саме — дев’ятий надкомплектний зуб нижнього ряду. Я знаю, що багато хто не розділить мого захоплення, але для мене це як хвилинка натхнення, щоб ще більше читати, дізнаватися, розширювати свої знання у сфері рентгенології і своїми знаннями допомагати лікарям ставити правильні діагнози й відповідно правильно лікувати людей. А ще сьогодні на прийом прийшов іноземець. Довелося на ходу пригадувати свою англійську, але в мене вийшло. Давно замислювалася, щоб відновити свої заняття англійською і зараз хочу цього ще більше.
У нашій медицині висококласні фахівці міжнародного рівня, які не стоять на місці і постійно розвиваються. Їх зовсім небагато, але вони є. Це означає, що у вітчизняної медицини є потенціал. Якщо ще зважати на умови, в яких цим висококласним фахівцям доводиться працювати, — то це взагалі чудово. Кажучи про умови, я маю на увазі не обладнання або медикаменти, а людей та їхні уявлення. Що казати, якщо 60% приходять на прийом і, чуючи фразу«попередній запис за вказаними телефонами», роблять великі круглі очі.
