Здрастуйте, редакціє! Мене звуть Вадим Анатолійович. Мені 53 роки. Мій життєпис є звичайним: виріс на аліментах, школа — ПТУ — армія — монтажне управління. Батько був робітником — металургом. Мати — педагог ПТУ. Працював і вчився заочно. Людина повинна ставити перед собою цілі в житті їх досягати. За радянських часів я заочно закінчив два гуманітарні виші за фахом: викладач історії і журналіст.
Одночасно багато років працював журналістом місцевої газети в Луганській області. Любив свою роботу. Праця журналіста — нелегка: ненормований робочий день, план здачі рядків до газети. Доводилося працювати і вдома, оскільки газета — це конвеєр.
Проте 20 років тому я захворів. Тепер — інвалід 3-ї групи, невралгія. Як і в молодості, знову працюю фізично. Працюю підсобним робітником у заводському клубі. Це тимчасові роботи для інвалідів. Я самотній, дітей немає. Моя пенсія — 838 гривень на місяць.
Хочу звернутися до читачів газети «Дня». Якщо ви потрапили до складної життєвої ситуації або стали інвалідом, не занепадайте духом! У житті головне: не здаватися! Розраховуйте лише на свої сили, не опускайте рук! Завжди пам’ятайте: життя — це мандрівка поганим шляхом, який потрібно пройти гідно. Радійте життю. Наповнюйте його глибоким сенсом.
