Донецьк, здається, уже звик до негоди. Попри засніжені дороги та увесь шерег пов’язаних із цим фактом наслідків (затори, сповільнений рух транспорту тощо), життя в місті вирує й нуртує, вражаючи своєю не по-зимовому високою активністю. Певна річ, одне з чільних місць у свідомості донеччан, як, либонь, і в усіх українців, посідає тепер політика — тільки лінивий не обговорює другий тур виборів — а проте нею (політикою) спектр думок та діянь донеччан аж ніяк не обмежується: вони й надалі цікавляться культурою, наукою, беруть активну участь у різноманітних заходах, зрештою, борються з життєвими негараздами та розв’язують всілякі повсякденні проблеми. Запитавши у декількох донеччан — активних громадських та культурних діячів, — що хорошого і що поганого сталося в їхньому громадському та особистому житті минулого тижня, ми були втішені оптимістичним гумором та позитивними відповідями.
Ольга АКУЛОВА, юрист, заступник директора Донецької обласної громадської організації Фонд «Правова просвіта», поет, співачка:
— Минулий тиждень видався позитивним для мене як із точки зору професійної, правничої діяльності, так і з точки зору захоплення співом. Якщо казати про спів, то я записала нову, вже сьому за ліком, пісню, яка має назву «Вітрила». Як і попередні мої пісні, ця пісня про кохання, про двох закоханих, які ось-ось будуть разом, і жодні перешкоди не завадять їм поєднатися.
Як юрист я виграла судову справу, яка була пов’язана з порушенням прав споживача. Якщо коротко, мій клієнт купив неякісне взуття, що засвідчила й експертиза, але в крамниці відмовились визнати експертний висновок. Тоді ми були вимушені звернутися до суду, і на другому засіданні справу було вирішено на користь мого клієнта. Йому було відшкодовано вартість взуття, витрати на адвоката та експертизу, моральну шкоду тощо. До речі, як заступник директора Донецької обласної громадської організації Фонд «Правова просвіта», я регулярно читаю лекції на різних підприємствах Донецької області, і минулого тижня темою мого тренінгу, який я провела для персоналу «Азовмаш» у Маріуполі, був якраз «Захист прав споживачів».
Майя КАЛІНІЧЕНКО, директор донецького Будинку працівників культури:
— Тиждень, що минув, був дуже насичений різними подіями в Будинку працівників культури. В понеділок у нашій «Літературній вітальні» відбулась зустріч, присвячена видатній особистості — Олені Пчілці. Перш за все ми знаємо її як мати Лесі Українки, але на цій «Вітальні» дізнались про неї стільки нового, що були дуже схвильовані величиною цієї постаті. У заході взяли участь молоді люди. По-перше, це театр «О». Діти читали вірші Олени Пчілки, співали її пісень, загадували загадки. Для нас було дуже важливо, що ці маленькі діточки 5—8 років приєдналися до великої особистості. По-друге, нас порадував 4-й курс українських філологів Донецького національного університету, які, попри негаразди з погодою, прийшли у складі 25 осіб. Кожен з них підійшов до теми зі свого боку, торкнувся якоїсь важливої проблеми. Чому ми звернулися до цієї постаті? Не тому, що йдемо за датами, ювілеями — аж ніяк, а тому, що хочеться пізнати, що становлять взаємини між людьми, взаємини в країні. Ми увесь час шукаємо національну ідею, а вона дуже проста — у центрі уваги має бути людина, з усіма її радощами, печалями, турботами.
Крім цього, з 22 січня у нас триває виставка французького художника Гійома Ренара «Совьєтленд: тисяча предметів однієї подорожі», присвячена пострадянському простору. Прикметно, що виставка адресована, здавалось би, старшому поколінню, але на неї приходить багато молоді, яка намагається міркувати, що трапилося з країною за останні роки.
Чи все нам вдається? Звичайно, ні. Головна й основна проблема — погода, яка завадила зібрати на наших зустрічах більше людей. Але що однозначно вдалося, так це те, що з кожного заходу люди — а у нас щоразу різна аудиторія — йшли з просвітленою душею.
Дмитро БІЛЬКО, культуролог, аспірант філософії Донецького національного університету:
— Минулої неділі, відвідавши засідання краєзнавчої організації у Краматорську, я став свідком своєрідного відкриття, пов’язаного з новими — багато в чому сенсаційними — фактами у дослідженні «Слова о полку Ігоровім». Річ у тім, що до рук місцевих (дружківських) дослідників, краєзнавців потрапили архіви відомого та вже нині покійного джерелознавця Владлена Маркіна, які можуть зробити революцію у розумінні «Слова...». Послуговуючись методами порівняльного аналізу різних списків «Слова...», що збереглися, палеографічним аналізом, а також дослідом українізмів, автор дуже переконливо розплутав цілу ланку неточностей і так званих «темнот» у цьому пам’ятнику давньоруської літератури. Переконливо й неупереджено визначив топоніміку. Виявилося, що вона до дрібних деталей співпадає з конкретним ландшафтом передмістя сучасного Слов’янська. Зараз ідеться про докладний аналіз цих матеріалів, адже у разі їхньої об’єктивності під перегляд підпадає ціла низка вже сталих стереотипів, закладених ще радянською історіографією і джерелознавством.
