Розпочата «Днем» дискусія «Журналістика без комплексів» (№166 від 15.09.2000) і питання професіоналізму журналістів викликали великий інтерес як серед працівників ЗМІ, так і серед наших читачів, про що свідчить значна кількість листів, які надійшли до редакції. У вчорашньому числі вже було опубліковано листа студентки факультету журналістики Львівського національного університету Марії Павлюк. Сьогодні своєю точкою зору ділиться керівник аналітичного відділу «Нового каналу» Василь Зоря. Цієї ж проблеми торкається і Людмила Супрун в замітці «Бути лідером у журналістиці», що публікується під рубрикою «Медіа і влада»
Особисто для мене непрофесіоналізм — це синонім слова «безпорадність». Я маю на увазі безпорадність у суспільстві, безпорадність у роботі, безпорадність у стосунках. Зараз настали досить жорсткі часи, і багато вчорашніх професійних якостей зникає і трансформується.
Раніше, наприклад, ініціатива абсолютно не заохочувалася серед журналістів, а зараз сидіти, склавши руки, можна практично до смерті — ніхто не підкаже, ніхто не допоможе. Зараз ви повинні знати, що коли хочете працювати в журналістиці і вдосконалюватися, то мусите передусім проявляти якусь ініціативу.
Але чому більшість непрофесійних журналістів абсолютно не вважають себе непрофесіоналами? Справа в тому, що зараз сталася деяка підміна — журналістська продукція стала набагато нижчої якості, але автори цієї продукції, як і раніше, одержують гонорари і зарплати; незважаючи на всі стогони про банкрутство, видання ці виходять, нехай і мізерними тиражами. І створюється така собі ілюзія журналістського ринку, а насправді замість нього — сурогат.
Для мене ж професіоналом є людина, яка в такі непрості часи здатна працювати навіть самостiйно, а краще — в команді, на передньому краї журналістики: в популярному виданні чи на відомому телеканалі, де до репортерів і редакторів висуваються досить жорсткі вимоги, де робота ведеться вже не за радянськими стандартами, а західними. Людина, таким чином, може працювати, освоївши не тільки ази професії журналіста і не тільки навчившись тримати ручку в руках чи, скажімо, руку на клавіатурі комп’ютера, але й освоївши практично деякі суміжні науки.
Професіоналові необхідно мати досить широке коло знань, він повинен володіти серйозною базою даних, уміти через Інтернет вийти на будь- який інформаційний сайт. За допомогою цього він зробить свою статтю чи передачу набагато переконливішою. Професіонал також повинен знати не тільки те, які статті закону порушив чиновник, не даючи йому інформації, але й знати психологію чиновника, знати, в який спосіб журналіст може привернути до себе увагу чиновника, щоб вивідати, чим той керується, не даючи цієї інформації, інші психологічні аспекти роботи над матеріалом тощо. Справжній професіонал не буде відчувати себе безпорадним у будь-якому інформаційному полі.
Роблячи короткий висновок, можна сказати: насамперед професіоналом може бути людина, у якої немає певної заспокоєності, в характері якої незадоволення є однією з основних рис. Таким чином, професіонал може і повинен постійно удосконалитися. На жаль, більшість сучасних журналістів або роблять це дуже повільно, або вважають за краще йти на більш легкі ринки, в менш глибокі ніші, де необхідно витрачати менше зусиль. Наш менталітет змінюється дуже важко, і практично це і є одне з «гальм» нашого професіоналізму.
