Піднята «Днем» тема архітектурного обличчя столиці України, як свідчить потік листів до редакції, що називаеться, болить киянам. Сьогодні, продовжуючи тему, ми друкуємо лист Леоніда Іваненка, який порівнює ставлення влади двох столиць — Москви і Києва — до реставрації й відновлення пам’яток старовини. А переймати позитивний досвід ніколи не було соромно.
Колотнеча, яка спричинилася через підкоп, у буквальному сенсі цього слова, під мури Софії та Лаври, наклалася в мене на враження від коротких відвідин Москви.
Це місто плюндрували в 30-ті й подальші роки минулого століття не гірше за Київ. Але зараз мене вразив розмах реставрації й відновлення пам’яток, може, не надто сивої, а все ж старовини. І не лише палациків, особняків, а й стаєнь, допоміжних споруд, огорож.
Заперечать, що й ми не ликом шиті, просто в нас від старовини залишилося менше напівруїн. Так, і, може, саме тому в нас спостерігаються вихватки архітектурних «фентезі»? Як от ідея «відновити» Десятинну церкву.
Відомо, що ми досі якось наївно-холуйськи мавпуємо заходи й дії «старшого брата», але, видається, не поспіль, а, насамперед, менш вдалі й доречні. Якісь універмаги в бункерах, скульптури то непропорційно гігантичні, то пришелепувато дрібноголові.
Те саме, до речі, маємо у сфері поширення книг. Якщо в Москві є розкішні, величезні книгарні з комп’ютерними інформаційними службами при них і розсипами прекрасних книг, то в нас, здебільшого, якісь закутки поміж діжок з оселедцями й побутовою хімією.
Скаржаться, бува, на засилля на лотках російськомовних книг. Так, але чому до нас завозять тiльки друкований мотлох, а що варто було б набувати й читати — ні? Попит? За кого нас мають книжкові негоціанти! А там оглядаєш корінці й хапаєшся то за гаманець, то за серце.
Дає нам фору Москва і в галузі містобудівництва. Свого часу там вгепали на початку вулиці Горького (зараз Тверська) готель поверхів так на тридцять. Чим і кому заважали на тому місці театр, кондитерська, букіністична книгарня — не знаю. Але відтепер домінувала геометрія — сірникова коробка сторчма — й переможно виблискувало скло.
Головне, куди дивилися і вожді й зодчі, адже той готель скоса згори позирав на Кремлівські вежі. Та ж на Кремль у Росії молилися — і раптом такий ляп! Схоже, що будівничі, що тут, що там, — одного поля ягоди!?
Тепер дошка на огорожі сповіщає, що якась шведська фірма підрядилася розібрати той готель.
Якби ж лише його! Довідуюся, що вже полічені дні й готелю «Москва». Ще одного символу доби розбудови соціалізму, до якого причетний сам Сталін. Там, правда, збудують інший готель, більш комфортний та співзвучний часові.
І тоді ж мені подумалося: коли «татусі Києва» підхоплять і цю ініціативу? Поки ми лише псуємо своє місто. А на часі виправляти давні й нові «ляпи» наших зодчих?
Чому б, скажімо, не розібрати будинок, що супроти Опери? Мало того, що він сиплеться. Але ж він стовбичить ні сіло, ні впало. А будівля Опери впритул впирається в облуплену стіну!
Ну, а та «Баба», що поміж Видубичами і багатостраждальною Лаврою? Учора вертався електричкою з Полтавщини, і той краєвид знову вразив, мов скалка в око.
А ще те, як кажуть у народі, «Ярмо», що впадає у вічі, коли стоїш на майдані Незалежності й дивишся у бік Дніпра. Свого роду memento mori аматорам святкувати з нагоди чергової річниці Переяславських угод!
Чи не на часі оголосити конкурс: «Що варто прибрати в Києві геть з очей»? Гадаю, і фахівці, і просто кияни багато що підкажуть «батькам міста».
