Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
Т. Шевченко
Рука вже не може цілий день тримати пензель. Став більше читати й перечитувати. І не тільки «Святе Письмо» й «Кобзар», але й «День».
Давно знаю О. Сугоняка як автора, мабуть, найкращих статей з економіки, і раптом — вражаючий філософський есей на основі книги Оруела «Скотиняча ферма» (1984). Тонкий і дотепний аналіз, а висновки гостро пов’язані з сьогоденням. Засвербіла рука написати панегірик...
Та на перешкоді стало дослідження Ю. Пшеничного з Січеслава «Мені жаль тебе, Росіє». І ще більше засвербіла рука... А там Пахльовська про Сербію та Гоголя... І на цьому не кінець...
Нарешті інтерв’ю про культуру О. Білозір спровокувало взятися за перо. Не буду дифірамбити детально. Афористичний заголовок «Культура створює світ не людини-споживача, а людини-творця» говорить сам за себе.
Зупинюсь на її оцінці політика Євгена Марчука, яка тотожна з моєю. Ми з братом (відставним полковником Прикордонних військ) були гарячими прихильниками неординарного політика Євгена Марчука. Ми не тільки цілком поділяли його погляди щодо розбудови держави, але й захоплювалися тим, як телекамера фіксувала його поводження серед кремлівських босів — гарний, ставний, незалежний, сповнений Гідності.
Кучма серед таких особистостей, як Ющенко і Марчук, виглядав, як миршаве цуценя.
На жаль, наш електорат (не доріс до назви «народ») — ледачий і недопитливий — не читав Івана Багряного, бо хто читав, у того просинався здоровий глузд...
У мене сьогодні виникає така думка: Ющенко-переможець кращого прем’єра за Марчука не підшукає.
