Минулий тиждень в Україні був насичений подіями, як і весь серпень. Не став винятком і Донецьк. Що сталося цікавого в житті людей, які працюють для розвитку міста?
Ігор ЗОЦ, головний редактор газети «Донеччина» (Донецьк):
— На мій погляд, найбільшою політичною подією на Донеччині є надання Донецькою обласною адміністрацією російській мові статусу регіональної. Всі звернули увагу на мітинг, який відбувся під облрадою. Через кілька днів після підписання Президентом сумнозвісного закону під облдержадміністрацією зібрались прихильники закону і прихильники мови. Можу сказати, що не стало несподіванкою. І те, що всі депутати одноголосно проголосують за цей закон, теж було очікувано. Це не перша спроба надати російській мові більший статус. Проте, на мій погляд, російська мова переважала всі 20 років незалежності. Нею говорять починаючи від владних структур закінчуючи донецьким тролейбусом. Я б не хотів перебільшувати значення цього закону, але на Донеччині російська мова де-факто є і розмовною, і державною, і регіональною. І є лукавством те, що тут вважають це перемогою. Що це дає? На щастя, голова обласної ради А. Федорук сказав, що українській мові тут нічого не загрожує. Важливо і те, що А. Федорук додав, що ніякого фінансування для російської мови не передбачається.
Важливим є і те, що перед обласною адміністрацією стояли прихильники закону, водночас ті, хто виступав за українську мову, були відтіснені назад і їх «тримали з кийками». Звичайно, є передвиборче відчуття, що знову буде протистояння тих, хто «за» і хто «проти». І спроба застосувати силу в цьому питанні викликає спротив. Не потрібно звертати увагу на те, що закон вийшло підтримати дві тисячі людей, а українську — п’ятдесят осіб. Це не є показовим, тому що носіїв української мови набагато більше. Це знають і прихильники влади, вони цілком це усвідомлюють. Ми — єдина україномовна газета на Донеччині, й ми переповнені україномовними матеріалами. Ми активно працюємо з нашими читачами, які свідомо обрали українську мову. Вони вкладають копієчку в нашу газету і є її інвесторами. Носіїв української мови багато, але шкода, що немає такої об’єднавчої сили, яка могла б усіх зібрати.
Літо закінчується, й ми переходимо до передвиборчої осені. У мене напередодні свят є передчуття тривоги. Минулого року перед Днем незалежності Ворошилівський суд Донецька заборонив ходу у вишиванках до пам’ятника Т. Шевченку. Рішення було прийняте о шостій ранку 24 серпня. Проте люди все одно пішли до пам’ятника, за що їх потім викликали до міліції. І є таке відчуття, що це може повторитись. Невже ми не подорослішали?..
З приємного варто відзначити, що на набережній річки Кальміус, де не заборонено купатись, молоді люди намалювали субмарину та Лохнеське чудовисько. Можливо, таким чином вони вирішили прикрасити сумний донецький пейзаж.
Ще одна невелика, але дуже важлива подія. Два роки громадськість опиралася виконувачу обов’язків ректора Донецького національного університету П. Єгорову. Нарешті міністерство побачило, що ця людина не може нічого зробити для університету. Замість Єгорова сьогодні посаду виконувача обов’язків ректора обіймає професор, доктор юридичних наук, декан економіко-правового факультету Роман Гринюк. З’явилася надія на позитивні зміни. І я радий цьому факту, адже сам колись працював на кафедрі журналістики. Це свідчення того, що громада впливає.
Костянтин ГРИГОРОВ, аспірант Карлового університету (Прага — Харцизськ Донецької обл.):
— З останніх новин: у Харцизьку містоутворююче підприємство Харцизький трубний завод (87,68% акцій заводу контролюються компанією SCM, 5% акцій — ТОВ «Метінвест Холдинг». — Авт.) відправило всіх працівників у відпустку зі збереженням 2/3 окладу. Це безпосередньо стосується моєї родини, і це не може мене не хвилювати. Майданчик, де ми колись гуртом грали у футбол, увесь заріс бур’яном, у молоді тепер інші розваги... В країні перше — це пожежі на півдні країни. Ліси — це легені планети, і їх відновлення потребує багато часу. Друге — це, звісно, мовний закон. Багато дебатів навколо нього точиться, але для мене є очевидним одне: проукраїнські сили програють боротьбу.
Найбільше враження в Україні на мене справили «новини» в телевізорі. Один негатив і вбивства. Люди вже перестали сприймати ці новини як погані. Це вже не викликає емоцій на їхніх обличчях, а стає звичкою. А ті новини, які справді торкаються мільйонів, повністю замовчуються (можу припустити, що знову з’явилися «темники» чи щось на кшталт цього).
Особисто для мене — я відновив ранкові пробіжки, вивчив кілька віршів (ніщо так не розвиває пам’ять!), дивлюсь англомовні фільми. Виявляється, що якщо багато дивитися фільмів англійською, то мозок починає сам «домислювати» речі, які не зміг перекласти. Було цікаво вчити свого дідуся «азам» роботи з ноутбуком та Інтернетом. Зазвичай він є для мене авторитетом у житті, а тут виявилося, що чомусь навчаю його я. Ще одна цікава та важлива для мене річ: коли знаходиш телескопом нові для себе об’єкти каталогу Мессьє у донецькому небі, це якісь невимовні емоції в душі.
Юлія ПАХОМОВА, спеціаліст відділу мережевого адміністрування фармацевтичної компанії (Макіївка — Донецьк):
— З останнього, що відбулось зі мною на роботі, — це розширення сфери інтересів та довгоочікувана відпустка. І можу сказати, що мене більше тішить перший пункт, пов’язаний із роботою. Ще одна приємна подія — я відвідала безкоштовні уроки акторської майстерності, які проводилися для всіх охочих під відкритим небом. Що поганого — не можу сказати, бо запам’ятовую тільки хороше.
Олександр ВІТКОВ, директор Донецького музею фотожурналістики та фототехніки (Донецьк):
— Музей — це основне, чим зараз я займаюсь. Я увесь у роботі. Незважаючи на те, що ми відкрилися рік тому, всі екскурсії вже розплановані. До нас приїжджають і школярі, і студенти, і представники профспілок. У нас є нові надходження — це 10 раритетних фотоапаратів, які вже не випускаються. Зараз ми працюємо над архівом «Донбас: історія в фотографіях». Ми збираємо «історії» лікарів, шахтарів, будівельників 1950—1960-х рр. Нам допомагають мешканці міста, приносячи свої архівні фото і віддаючи нам на сканування. Я дуже радий, що попри відсутність реклами про нас знають і до нас заходять. До речі, під час Євро у нас були гості з Туреччини, Великобританії та Росії (приїздили із Мурманська та Іркутська).
