Зал засідань Верховної Ради. Збуджені обличчя депутатів у вишитих сорочках. Збентежені — у тих, хто в піджаках. Поблажлива усмішка Кравчука. Жовто-блакитний стяг у натхненних руках Чорновола, Гориня, Лук'яненка. Дисиденти, номенклатура, пройдисвіти, поети, чорний клобук якогось попа — еклектика.
А до цього — ніби з порожнечі прозвучало: «Есть мнение» — і мільйони узбеків, білорусів, литовців, українців отримали, як манну небесну, незалежність. Була, мабуть, думка: дати їм стільки незалежності, скільки проковтнуть. Відкрити кордони, дозволити партії, дозволити заробляти гроші, дозволити молитись, дозволити ворушитись, дозволити уряди і парламенти — нехай удавляться.
А після цього — мало знань, професійності, технологій, ресурсів, культури, волі, моралі, здоров'я, зрештою — здорового глузду. Виявилось, що ми не кращі за інших. Прийшла пора розчарувань. Вилізло боком — мурло жлоба, сало і дешева горілка, робота — не бий лежачого... Ми ледачі й нецікаві...
Стяг. Гімн. Тризуб. Далі — пшик. Далі — конкурс на кращий текст до «Ще не вмерла...» Конкурс на кращий великий герб. Символи молодої держави потрібно було терміново наповнити новим змістом: навколо тризуба малювали колосочки, калинові китиці, якихось «мужиків « у шароварах.
Найбільше досягнення — через низку обставин в новітній історії з'явилася нова незалежна держава на політичній карті. Найбільше розчарування — поняття незалежність, знову ж таки — через низку обставин, перетворилось на поняття у лапках. Найбільша поразка — від обставин. Найбільша надія — звільнитись нарешті від цих обставин.
Але це, здається, повинно вже стати темою наступних експертних висновків...
