Належне визнання діянь Митрополита Липківського в сьогочасній Україні вимагає увічнення його імені в тих місцях, з якими пов’язані основні віхи його життя та справа відродження Української Православної церкви.
Виходячи з того, що о. Василь Липківський із 1919 р. був настоятелем великого кафедрального Софійського собору, йдеться саме про цей храм, бо, згідно з традицією із часів Київської Русі, прихід, поставлення, служіння та смерть митрополитів і єпископів заведено було відбивати у графіті на стінах кафедрального собору св. Софії (митрополити Іларіон, Кирило, Микита, єпископ Лука та інші).
За ініціативи західної української діаспори та при повному фінансуванні з боку Українського православного братства ім. Митрополита Василя Липківського (США), напередодні 75-ї річниці створення УАПЦ і вибору першого її Митрополита, у Києві було розроблено макет і виконано гіпсову матрицю відповідної меморіальної дошки (архітектор Я. Ковбаса, скульптор В. Луцак).
У червні 1995 р., коли все було готове для відлиття цієї дошки у бронзі та її встановлення на південній брамі Софійського Собору, де свого часу був кабінет Митрополита Липківського, голова Братства п. Валентин Кохно звернувся до тодішнього прем’єр-міністра України «з проханням підтримати цей наш шляхетний задум». Вирішення цього питання було передано Державному комітету у справах будівництва і архітектури. Останній — в особі голови В. Гусакова — ухвалив негативне рішення, мотивуючи відмову тим, що «це не дозволяє ЮНЕСКО». До справи активно долучилися авторитетні депутати Верховної Ради України, котрі підписали відповідного листа-прохання, серед яких були, зокрема, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський, діячі культури та науки, члени Наукового товариства ім. Петра Могили. Проте й це не допомогло...
У 1999 р., на який припала 80-та річниця двох також важливих для УАПЦ подій — проведення першої служби українською мовою у Софійському соборі 29 червня 1919 р., в день апостолів Петра і Павла, та обрання о. В. Липківського настоятелем Софійського собору на загальних зборах Київської парафії 3 серпня 1919 р., — до тодішнього голови Київської міської ради О. Омельченка звернувся голова Комісії з питань відтворення визначних пам’яток історії та культури при Президентові України Академік НАН України П. Тронько. Пропонувалося встановити пам’ятну дошку вже не на брамі Софії Київської, а на сусідньому будинку №24 по вул. Володимирській, де, власне, і мешкав Василь Костянтинович. (Встановлення дошки на цивільній будівлі не повинно було зачепити почуттів віруючих жодної із наявних в Україні християнських конфесій). Проте міськрада знову не підтримала цієї пропозиції.
Ще одна спроба — голови Комітету з питань культури і духовності Верховної ради України Л. Танюка також була відхилена можновладцями. У 2008 р. аналогічне звернення до голови Інституту національної пам’яті І.Р. Юхновського знову не принесло бажаного результату.
Отже, коли у Саут-Баунд-Брук поблизу Нью-Йорка (США) величний пам’ятник першому Митрополитові Всесвітньої УАПЦ відкрито ще у 1983 році, поруч із пам’ятником св. Рівноапостольній княгині Ользі — як символ зачатків українського християнства та його національного відродження (скульптор П. Капшученко), коли в Україні у м. Тернополі з’явився у 2000 році достойний пам’ятник Митрополитові Липківському (скульптор О. Маляр), у Києві досі не вдається довести до логічного позитивного завершення значно скромніший, але важливий та знаковий проект — встановлення меморіальної дошки біля Святої Софії на будинку №24 по вулиці Володимирській.
Після прийняття 3.07.2014 р. Верховною Радою України Постанови №1570-УІІ «Про відзначення 150-річчя з дня народження отця-Митрополита УАПЦ Василя Липківського», якою рекомендувалося КМДА «прийняти рішення щодо встановлення меморіальної дошки у місті Києві, приуроченої до 150-річчя з дня народження отця-митрополита УАПЦ Василя Липківського, його життєвому подвигу та сподвижницькій діяльності». Тільки після запиту нащадків В. Липківського до КМДА 06.05.2016 р. Постійна комісія з питань культури та туризму ухвалила «підтримати питання щодо виконання пункту 4 Постанови ВРУ... в частині встановлення меморіальної дошки Василю Липківському на будинку за адресою: вул. Володимирська, 24»...
Виходячи з того, що питання, пов’язані з заповідником «Софія Київська», повинні узгоджуватися з Міністерством культури України, нащадки В. Липківського 01.12.2016 р. звернулися до заступника міністра зазначеного міністерства Т. Мазур із проханням підтримати виконання згадуваної Постанови Верховної Ради України.
26.12.2016 р. Т. Мазур відповіла, що Закон України «Про охорону культурної спадщини» — «унеможливлює реалізацію» встановлення меморіальної дошки на одному з будинків подвір’я Софії Київської.
Проте в цьому законі немає заборони встановлення дощок на об’єктах культурної спадщини — їх, відповідно до ст. 22, «забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати...». У 20-му абзаці ст.1 дано чітке визначення терміну «зміна» — «дії, що призводять чи можуть призвести до часткового або повного знищення об’єкта культурної спадщини». Оскільки встановлення меморіальної дошки аж ніяк не підпадає під такі дії, нащадки В. Липківського 30.01.2017 р. знову звернулися до Т. Мазур з проханням переглянути своє рішення.
У своїй негативній відповіді від 28.02.2017 р. Т. Мазур не змогла навести вмотивованих аргументів на користь своєї позиції. Це довели нащадки В. Липківського у своєму листі до Т. Мазур від 21.03.2017 р. з посиланнями на конкретні пункти Закону України «Про охорону культурної спадщини».
14.04. 2017 р. державний секретар Міністерства культури України Р. Карандєєв поставив крапку у цьому листуванні — вже без будь-яких аргументів.
Коли очікувати достойного завершення епопеї, яка триває вже 20 років?
