Нещодавно у видавництві Валерія Куфльовського «Бедрихів край» (м. Городок) побачила світ праця знаного на Хмельниччині історика, наукового співробітника Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергія Єсюніна «Незнане Поділля». Коли я отримав це видання, моя душа просто заспівала. Я давно не радів так щиро, торкнувшись ще із запахом фарби сторінок цієї невеликої за обсягом (156 с.) книжки, довго перечитував розміщені там матеріали та вдивлявся у світлини.
І не тому, що сам є шанувальником історії рідної мені Подільської землі. Ознайомившись зі змістом, зрозумів, що поява цього унікального видання — культурна подія не лише для подолян, а й для всіх українців. Книжка не тільки відкриває читачам невідомі сторінки минувшини краю, оспіваного за красу найвідомішими поетами, а й повертає нам нашу малу батьківщину, вселяє гордість за неї і наших земляків, віру в наші сили і майбутнє.
Свого часу Павло Штепа зауважив, що за незнання справжньої історії ми заплатили пекельно жахливу ціну. За незнання власної історії та власного народу... Заплатили і ще заплатимо, якщо не викорінимо з душ наших фелагство, якщо не підемо хрестовим походом проти нашої меншовартості, впродовж століть прищеплюваної нам кінськими дозами.
Очевидно, більшість моїх однолітків пам’ятає пісню «Мой адрес нє дом і нє уліца, мой адрес — Савєцкій Саюз». Так само було з історією. Ми довго вивчали історію «государства Российского», СРСР, КПРС, УРСР, але тільки не українську історію, що вже казати про історію рідного краю, міста, села... Чи не тому багато моїх однолітків навіть своє рідне місто Дунаївці називали зневажливо — Дуньківці, бо не мали чим пишатися, а точніше — не знали...
Ще один свіжий приклад. Перебуваючи минулого місяця у своєму місті, я зустрів колишнього сусіда по вулиці. Не бачилися більш як тридцять років. Привіталися. «Яким вітром?» — запитує. «Та ось, — кажу, — після вечора пам’яті на честь нашого славетного земляка Владислава Заремби прогулююся знайомими стежками». «А хто він такий, Заремба?» Запитання мене приголомшило. Цей чоловік прожив усе життя поряд з вулицею, названою ім’ям славетного композитора й піаніста, сотні разів проходив там і жодного разу не поцікавився цим раніше. Мені стало сумно... і шкода співрозмовника. Та хіба він один такий?
Переконаний: «Незнане Поділля» для багатьох стане друкованим цілющим трунком від безпам’ятства і меншовартості, ця книжка ненав’язливо заохочує брати приклад із великих, достойних і визначних, а тому неодмінно здобуде успіх і популярність, гуртуватиме небайдужих, буде доповненою новими сторінками та ілюстраціями, житиме й перевидаватиметься.
