Цікаві публікації в газеті «День» Костянтина Рильова (№№ 46, 51) та Ірини Котик (№113) примушують продовжити тему, оскільки погляди цих авторів на спадщину Фрідріха Ніцше та Зигмунда Фрейда здаються мені дещо спрощеними.
Розхожа думка про Ніцше як попередника фашизму свідчить про нерозуміння суті як фашизму, так і Ніцше. Фашизм (від «fascio» — пучок, секта) — це термін, що приховує погане розуміння реальності неспроможною словесною конструкцією. Соціальна практика показала, що фашизм — це не секта, а маса: пасивна маса, що не хоче сама вирішувати соціальні питання і шукає того, хто це зробить за неї; пристосовницька маса, яка, відчуваю чи свою порожнечу, шукає підкорення будь-кому (авторитарний мазохізм); агресивна маса, яка через свою нікчемність хоче будь-кого підкорити (авторитарний садизм) або знищити (деструктивність). Ця маса породжує вождя або інститут, які злоякісну ірраціональність раціоналізують у псевдосимволах обов’язку, патріотизму, класової свідомості еtc. Фашизм — це, насамперед, не фюрер, а натовп, тоді як Ф. Ніцше — це релігійна ненависть до натовпу. Ніцше передчував фашизм, проте аж ніяк не був його апологетом. Він жив у часи бурхливого становлення «масового суспільства» з його міщанською вульгарністю, масовими психозами та деградацією. Агресивними текстами про прагнення влади Ніцше намагається приховати страх перед натовпом, який загрожує розтоптати (і таки розтоптав!) рештки християнства, класичної культури та Просвітництва. Не можу погодитися з тезою І. Котик про Ніцше як «першого справжнього психолога» — філософія і релігія здавна переважно сповнені психологією, проте, це окрема велика тема.
Влада є феноменом не тільки матеріально-економічним, але й морально-психологічним, що було зрозуміло ще за часів Старого Завіту. У восьмому вірші першої Книги Царств євреї просять у Бога Яхве дати їм царя для суду та правління. Через пророка Самуїла Яхве говорить, що цар та його челядь заберуть кращі землі, а їх поневолять. Бог пропонує євреям вибір: життєвий тягар — «своїм розумом» чи авторитарний — ірраціоналізм влади. Євреї обирають останнє. Суть влади — не в наявності вождів, а у масі, яка шукає підкорення. Влада не може бути благородною, якщо вона висунута аморальним натовпом. Ісуса розіп’яла не влада, а натовп, який нещодавно шанував його як Царя Іудейського, і тут же почав каятися та «записуватися» у християни. Усі Апостоли так чи інакше зреклися Христа, але далі за всіх пішов Апостол Павло, який, взагалі-то, був не зовсім Апостолом і не Павлом, а фарисеєм Саулом із Тарса, гонителем християн (!), який потім увірував. У «Посланні до Римлян» Апостол Павло говорить, що «немає влади не від Бога» — це, на мій погляд, перекручення вчення Христа.
Відкинувши християнство у пориві гнівної рефлексії, Ніцше так і не зрозумів феномену влади. Але вслід за Герценом, Достоєвським, Марксом та іншими він справедливо ставить під сумнів обраний цивілізацією шлях, каже, що платою за прогрес стає деградація, а причину вбачає у психології соціуму. Ніцше підводить риску під благородною, але наївною вірою людини в розум, і голосно заявляє про його ірраціональність.
А ось далі починається Фрейд. У розхожих розмовах про психоаналіз зазвичай звучать фривольні мотиви сексуального інстинкту, лібідо, хоча все це у фрейдизмі є вторинним. Часто цим зловживають навіть психологи та філософи, які навчалися за нудними програмами вузів. Еріх Фромм якось помітив, що психоаналіз є незрозумілим без клінічної практики; додамо, що для його розуміння не менш важливий практичний досвід роботи у великих масах людей. Фрейд зруйнував ілюзії про виняткову розумність людини і показав, що несвідоме об’єктивно існує, вирішальним чином визначає поведінку людини і є переважною частиною психіки порівняно зі свідомістю. Фрейд запропонував першу, хоча й механістичну, але частково підтверджену практикою, модель психіки — підсвідомість (id), свідомість (ego) і надсвідомість (alter-ego); це — динамічна та діалектична моделі духовності, хоча сам Фрейд так питання не ставив.
Фрейд відкрив механізми несвідомого, частину яких розглянемо коротко. «Пригнічення» — небажання і неможливість витримувати знання про істинні несвідомі мотиви своїх дій, що призводить до «раціоналізації», наприклад, виправдання жорстокості патріотизмом, обов’язком, вірою та іншими нібито «вищими цілями». «Опір» — реакція на прорив у свідомість несвідомих змістів; це або злість та агресія, або ігнорування й уникнення, або безвихідь i депресія — тут коріння соціальних апатії або агресії. «Перенесення» — сприйняття реалій не безпосередньо, що майже неможливо, а через призму змісту психіки, здебільшого несвідомої та часто ілюзорної — тут коріння маніпуляцій масовою свідомістю і будь-якої влади, яка скаже те, що хочуть почути, поведе і звільнить від відповідальності.
Всупереч звичайним спрощеним поглядам, статевий інстинкт та інстинкт самозбереження у Фрейда — не тільки тваринні інстинкти, бо несвідоме має не тільки біологічну основу. Переважають у людини «соціальні інстинкти», що виникли внаслідок механізму «витиснення» у підсвідомість, а багато «мерзенності людської» — не тваринного, а соціального походження. Але Фрейд так до кінця цього й не зрозумів. Раніше за Фрейда і краще за нього це зробив Карл Маркс, який чітко розрізняв такі природні інстинкти, як секс і голод, від набутих пристрастей, таких як честолюбство, ненависть, жадібність, пригнічення інших, зумовлені суспільними відносинами, що можна змінити.
Дійсно, Фрейд помилково вважав джерелом психічної енергії (лібідо) виключно сексуальність. Але Перша світова війна показала, що неврозами на сексуальному грунті неможливо пояснити масові психічні явища, а особливо — агресивно-деструктивні пристрасті. Фрейд вводить поняття Еросу, але не у вузько-сексуальному значенні, а як загальну енергію життя. Еросу протистоїть прагнення до руйнування (Танатос), що може бути спрямованим як на навколишній світ, так і на себе. Очевидною є єдність двох діалектично протилежних тенденцій у психіці. У розумінні цього Фрейда випередив Карл Юнг, який йшов шляхом дослідження спільних колективних змістів психіки, відомих як «архетипи колективного несвідомого». Відкинувши надмірний біологізм фрейдизму, Фромм розробив теорію деструктивності сучасної цивілізації, яку підтверджує соціальна практика. Він виділив форми прояву психічної енергії соціуму (соціальний характер): деструктивні авторитаризм, руйнівність і пристосовництво, а також конструктивна плідність. Дійсно, класичний психоаналіз Фрейда пояснює мало, але на його основі виникли могутні системи поглядів Карла Юнга та Еріха Фромма, які разом досить адекватно пояснюють соціальні явища.
Нещодавно для нас стали доступними роботи чесько-американського психіатра і неординарного мислителя Станіслава Грофа. Розвиваючи погляди учня Фрейда Отто Ранка на феномен пологової травми, Гроф, здається, знайшов першоджерело величезного запасу психічної енергії. Процес народження дитини супроводжується загрозою для життя, болем, фізичним та емоційним стресами. Утворений бездонний запас біологічної навколопологової (перинатальної) енергії форматується соціально- біографічними та надособистісними (трансперсональними) змістами, що беруть початок у «колективних архетипах» Юнга. Ця енергія в різних умовах може проявитися або як злоякісні апатія чи агресія, або як «джерело живлення» для вищих спрямувань.
Підсумуємо. Пригнічення, перекручення і неналежне використання психічної енергії призводить, у кращому випадку, до деградації у вигляді апатії або жалюгідних міщанських пристрастей, а в гіршому — до агресії та жорстокості. Спрямування цієї енергії на реалізацію людиною та суспільством свого вищого призначення дасть шанс знайти давно втрачений сенс життя, і перший крок у розумінні цього зробив Зигмунд Фрейд.
До українських реалій це має пряме відношення. Очевидно, що сучасні соціально-економічні проблеми є наслідком не якихось абстрактних «об’єктивних причин», а результатом конкретної морально-психологічної деградації суспільства. Фрейд називав це «психологічною убогістю». Вихід із глухого кута можна вбачати в активізації творчого потенціалу масового психічного — тiльки особистого інтересу і законів тут не достатньо. Писати про це можна багато, і «День», можливо, міг би провести дискусію на цю тему. Вона того варта.
