Ніна НОВАК, студентка Галицького коледжу імені В’ячеслава Чорновола:
— Така вже в мене натура, що поганого я не помічаю, а хорошому завжди радію. Останнім часом у моєму житті відбулося багато змін. По-перше, я вдало склала сесію, а на практиці, яка згодом мене очікувала, здобула нові фахові навички. Оскільки мої батьки вже 4 роки працюють за кордоном і бачу я їх рідко, бо не завжди вдається приїхати, коли душа бажає. А бажає вона завжди бути в стінах рідного дому та в оточенні близьких людей. То моєму щастю не було меж, коли вони все ж таки приїхали. І ще й здійснили мою мрію — побувати за кордоном. Візит був до сусідньої Польщі, всього-на-всього на 5 днів, проте емоцій і спогадів вистачить надовго.
Зараз радію довгоочікуваному відпочинку. Хоча вже декілька тижнів поспіль дощ не покидає наш регіон, все-таки літнє сонечко дає про себе знати. Зараз, на мою думку, в мене найкращі часи — студентські роки. Але в студентському житті буває як погане, так і хороше. На жаль, на сьогодні лише 40—45% фактичної кількості студентів денної форми навчання можуть отримувати стипендію за свої успіхи у навчанні. Погане ставлення з боку студентів та викладачів — також ніхто не відміняв. Це все реалії нашого життя. Проте хорошого є набагато більше: друзі, які допомагають та завжди підтримують, новий досвід, знання. Звісно, ятрить душу ситуація в Україні. То, певне, одна з найбільших і найзаповітніших мрій — аби війна якнайшвидше закінчилася. Бо кожного дня чути про поранених та загиблих наших захисників — дуже важко.
Я рада усім випадкам та людям, які трапляються на моєму шляху. Тому що це завжди розвиток і зміни свого внутрішнього «Я».
Ольга КОСТІВ, пенсіонерка:
— Пенсіонерка я вже 23 роки. Сказати чесно — мало що змінилося за ці роки. Соціальні виплати пенсіонерам не суттєво збільшуються. А прожити на 1435 гривень стає дедалі важче. Держава виплачує недостатньо, а ціни швидко ростуть. І треба думати, як оплатити комунальні послуги: світло і газ — сьогодні не найдешевше задоволення. Добре, що свій колодязь є, то хоч за воду не доводиться платити. Ціни на ліки теж не з низьких. А я мала два інсульти, тому список лікарських препаратів у мене поповнюється часто.
Я стараюся радіти тому, що дає Господь. От нещодавно діти з онуками приїжджали на мій день народження. Подарунків надарували багато, проте мені головне — їхня присутність та увага. Бо так приємно відчувати, що тебе люблять та потребують. Вони не так часто приїжджають, як хотілося б, а я і розумію: в них свій дім, робота, та й часу на все не вистачає.
Моя душа тішиться з того, що цього року врожай видався на славу. Літо не спекотне, а дощове. Тому на городі вродилась і петрушка, і помідори, і огірки, і картопелька, і буряк, і морква. А минулого року доводилось купляти на ринку цибулю та моркву, а на це потрібні кошти, яких у пенсіонера не так то і багато. Через це саджання і збирання урожаю стає не лише улюбленою справою, а й вигідною.
Ольга АНТЕЦЬКА, репетитор англійської мови:
— Ще нещодавно, закінчивши виш, кожен із нас плекав мрії, ідеї, які ми хотіли втілити в улюбленій професії. Але, на жаль, працевлаштуватись у наш час стало дуже важко, у зв’язку із обмеженою кількістю робочих місць. Більшість молодих людей не бачать перспектив у нашій державі. Здавалось би, один негатив, чи не так? Але, як на мене, головне — це ніколи не здаватись. Адже успіх залежить лише від зусиль, які ми докладаємо для досягнення бажаної мети. На шляху до неї бувають і злети, і падіння. Молодь, і я зокрема, живучи тими, ще не розбитими мріями, намагається втілити їх у реальність. От, я наприклад, не працюю за професією, але частково роблю те, що мені подобається — займаюсь репетиторством. І я з впевненістю можу сказати, що це лише початок моєї кар’єри, і в мене все ще попереду. Моя мотивація рухатися далі — це сім’я, яка завжди підтримує і вірить в мене. Так приємно усвідомлювати, що є люди, які тебе люблять і яким ти потрібна. Таке щастя є ціннішим за славу, гроші, визнання. Тому, гадаю, що від життя варто брати не те, що воно нам дає, а те, що ми наважуємось попросити в нього.
