Біда не в тому, що наш інформаційний простір неукраїнський, а в тому, що він узагалі поки ніякий. Від будь- якої окупації можна звільнитися, а як позбутися вульгарності, несмаку й безстильності? Більш за все нині ми відчуваємо вплив не якої-небудь чужої держави, а «загальнонародного», давно вже розваленого й почившого, радянського...
Ось і виходить, що всяка вульгарність транслюється тепер не з Москви, Нью-Йорка, Берліна, Парижа, Варшави й т.д. І навіть не з нашого рідного столичного Києва. А тільки з тих «радісних, перспективних, стабільних» часів, тобто з часу, що давно пішов. Недаремно ж більшість нинішніх скрізь танцюючих, співаючих і щось там розповідаючих екранних, поліграфічних і ефірних, розфарбованих і пронафталінених маріонеток були колись зроблені саме в СРСР... Що тоді віталося, заохочувалося й підтримувалося? А ось що: головне не те, що ти вмієш сам і добре робити, а — куди ти вступив навчатися, чиєю протекцією при цьому скористався, кого і як «віддячив» протягом своєї кар’єри. Що змінилося нині? Суттєво — абсолютно нічого! Усе так само треба комусь (і вельми багато) дати, щоб кудись «попристойніше» вступити, влаштуватися й «засвітитися»...
Яким же тоді може бути наш теперішній інформаційний простір? Тільки варварським, базарним, кримінальним і... ніяким за суттю.
Хоч, за великим рахунком, від всієї цієї нашої пострадянської галіматьї та убозтва вже давно час відірватися й відійти. Адже це якраз той випадок, коли мертвий хватає живого, підпорядковує собі, не дає розвиватися, удосконалюватися, узагалі — жити.
І шлях цей, звичайно ж, не такий легкий і швидкий, як здається і як хотілося б...
