Недавно в мене відбулась несподівана, але приємна віртуальна зустріч із добре мені відомою людиною Богданом Дмитровичем Гаврилишиним. Один мій добрий приятель, знаючи про мою багаторічну співпрацю з паном Богданом, подарував мені його недавно видану книжку «Залишаюсь українцем. Спогади».
Книжка вразила і змістом, і високохудожнім оформленням, і творчим духом автора, зацікавленого у розквіті України, яка є його Батьківщиною і якій він, проживши більшу частину свого свідомого життя за її межами, присвячує всі свої помисли і мрії.
Богдана Гаврилишина багато хто знає в Україні — як на високих київських Печерських пагорбах, так і в містах і селах, далеких від столиці. Його сприймають як широко відомого у світі вченого, іноземного члена Національної Академії наук України, засновника багатьох, в тому числі міжнародних, громадських, дорадчих і навчальних інституцій. Але після прочитання книжки у мене, людини, яка тісно співпрацювала з Богданом Гаврилишиним біля дванадцяти років, склалося враження, що мої знання про нього — тільки вершина айсберга відомостей про життя і діяльність мого давнього знайомого. Дуже добре, що тепер не тільки я, але й усі, хто прочитає книжку, побачать неосяжні, раніше невідомі горизонти його діяльності, натхненні пориви його душі, пронизані болем і турботою за Україну, в якій він народився і провів лише дитячі роки.
У книжці досить стисло, з розумною мірою скромності описано різні етапи життя і зростання автора, які сформували в ньому широке бачення світу і закономірностей, за якими він розвивається. Автор, особливо у незнаній широкому загалу сфері свого життя, постає у книжці людиною, яка завжди знає, чого хоче, ставить і досягає високих цілей, вміє твердо відстоювати свою позицію.
Богдан Дмитрович дуже цікаво, я би сказав колоритно, описує численні епізоди свого життя — від роботи лісорубом до зустрічей із найвищими керівниками міжнародних корпорацій, політичними лідерами країн у різних частинах світу. В цьому проявились його широкомасштабне мислення, природна мудрість, дотепність і почуття гумору. Скромно описуючи результати своєї дорадницької діяльності для згаданих вище людей, Б. Гаврилишин все ж таки показує, що він завжди працював на результат, у якому також передбачалось щось корисне і для рідної України.
Серед солідних досягнень, описаних автором, особливу увагу привертають його наукові передбачення розвитку світових політичних і економічних процесів, включаючи розпад Радянського Союзу, про що він написав у доповіді Римському клубу та у виданій багатьма мовами світу книжці «Дороговкази у майбутнє».
Спогади Богдана Гаврилишина пронизує спорідненість автора зі своїм корінням, глибока шана до своїх батьків та найближчих родичів, відчуття, що бути українцем — це не тільки етнічна приналежність, але й велика честь, пов’язана з відповідальністю за свої вчинки і дії. Добре, що автор у своїх роздумах робить ставку на молоде покоління і описує, що робить для його зростання, очолюючи скаутський рух в Україні.
Проте з розділу про молоде покоління не видно, що воно має робити для того, щоб висунути на чільні ролі тих, хто візьме на себе відповідальність за майбутній розквіт держави. Тому сподіваюсь, що у наступних публікаціях Богдан Дмитрович як досвідчений прогнозист поділиться з читачами своїми передбаченнями щодо того, яким шляхом піде Україна у найближчі десятиріччя, що її чекає на роздоріжжях між Європою та Євразією, а також рекомендаціями провидця, якими були би бажаними дії влади.
І останнє — щодо слова «спогади» у назві книжки. На мій погляд, більш влучним було би слово «роздуми», якими вона вся наповнена.
Гадаю, книжка Богдана Гаврилишина буде дуже корисною всім нашим політикам як добрий зразок поєднання в особі автора високого професіоналізму та палкого патріотизму, чого так не вистачає сьогодні багатьом із них. «Залишаюсь українцем» має стати також настільною книгою студентів та учнів, викладачів та вихователів в Україні як посібник для зростання і служіння своїй Батьківщині.
