(Відгук на статтю Володимира Семиноженка і Валерія Геєця «Україна-2015: не втратити своє майбутнє», «День», №12, четвер 24 січня 2008 р.)
Це завдання надзвичайно важливе — створення національної стратегії розвитку України. Його мету і значення докладно і всебічно розглядають Володимир Семиноженко і Валерій Геєць у своїй статті. Змістовний виклад, його науково-дослідницький характер, широке коло питань сучасного життя країни з оцінками і перспективами їхнього розв’язання — все це надає цій публікації особливої вартості. Маємо вагому заявку на те, щоб вироблена «Українським форумом» програма стала основою створюваної нині державної стратегії розвитку України.
Читачеві пропонуються головні напрямки державно-політичного і суспільно-економічного реформування. І, як наслідок, автори приходять до такого висновку: «Проведений нами аналіз потенціалу України свідчить про дуже високі можливості нашої країни. Незважаючи на сильні втрати за останні роки, нам усе ще є на чому будувати своє майбутнє. Україна досі володіє унікальним агропромисловим потенціалом, посідає перші позиції за кількістю сертифікованих програмістів, має могутню науково-технологічну базу, унікальні людські ресурси».
Автори називають різні варіанти розвитку, де і характер господарської діяльності людини має свої виміри. Спробуємо і ми вказати на окремі з них, навівши наступні приклади.
У роки Першої світової війни Росія з метою закупівлі зброї звернулася до деяких країн, зокрема, і до Японії. Там доброзичливо поставилися до такого прохання, і невдовзі туди прибуває з делегацією царський генерал Федоров. Переговори ідуть успішно, а потім учасники направляються на військовий склад. І тут раптом генерал помічає зміну у поведінці господарів, вони стали не такими привітними, а японські солдати відкрито недоброзичливо спрямували на нього свої погляди, на обличчях ніби аж обурення. Що трапилося? Генерал подумки повторює мовлені ним слова, перевіряє свої вчинки і здогадується про причину такої переміни. Відкривши ящик зі зброєю, він побачив там паперову обгортку, відірвав її шматок і викинув геть. Ось вона, японська бережливість, про яку його й попереджали. І ще їм властива економність. На японських автомобільних заводах немає майданчиків для зберігання готової продукції, там автомобілі прямо з конвеєра заїжджають на палуби океанських кораблів і ті після заповнення відразу ж беруть курс до берегів інших країн. І цим зменшуються виробничі витрати, автомобілі швидше надходять до своїх покупців. Про японські ж передові технології багатьом добре відомо. Тому Японія не потребує інвестицій, вона сама вивозить капітал за кордон.
Яке ж ставлення у нас до різних матеріалів, знарядь праці? Дещо відмінне. Тому ми повинні цього вчитися у японців, німців, поляків, у них є що наслідувати. А ось рівнятися з ними, тим більше переганяти їх у чомусь, за окремими винятками, (наприклад, в аерокосмічній галузі чи, можливо, ще в деяких), про це сьогодні не варто говорити. Адже роки перерозподілу власності, коли там спостерігалися різні правопорушення, спекуляції землею і нерухомістю, прямого обману вкладників різних трастів чи будівельних компаній, корупції та безвідповідальності не минають безслідно, ми ще довго будемо їх видихати.
Арабські країни мають родовища нафти, вони і є її світовими експортерами. І цього їм вистачає, щоб забезпечити своє населення продуктами народного споживання, зводити багатоповерхові будинки, мати прекрасні автодороги. Там розвивають і промисловість, традиційне сільськогосподарське виробництво, але основне джерело прибутку єдине — це нафта, а з нею високі стандарти життя, в окремих країнах навіть вище європейських.
А що ж собою являє Україна? Це благодатний край із сприятливими кліматичними і природними умовами для ведення сільськогосподарського виробництва, переважно чорноземні грунти з різноманітною рослинністю, у нас вирощують майже всі основні зернові й технічні культури, овочі, збирають добрі врожаї фруктів і винограду. Багатим є й тваринницький світ, ріки, озера і моря мають рибні запаси, чудовими є й гірські краєвиди Криму і Карпат.
У багатогалузевій промисловості країни виділяється гірничо-металургійний комплекс. Саме він в роки переходу на ринкові відносини, розірваних економічних зв’язків, загального спаду виробництва зумів зберегти свої потужності та втримати нас на поверхні, не дав опуститися на дно. За це йому честь і хвала. Але тепер він і сам стоїть перед серйозним випробуванням — світовими цінами на газ, якщо не в цьому році, то згодом. До того ж, і він потребує підтримки і допомоги. Найперше — усунення загрози для довкілля, яке іде від нього і поширюється вже не тільки в окремих районах, а й на всю Україну. Не вистачає і води в місцях виробництва металу, біля шахт і рудників спостерігається просідання грунтів, вилучаються тисячі гектарів родючої землі. Все більш важливими стають питання енергозбереження, реконструкції старих підприємств. Те ж саме стосується і хімічної промисловості.
Тобто і сьогодні, як і 10 чи 15 років тому, економіка країни не в змозі забезпечити належний добробут населення, вона перебивається з хліба на воду, якщо і має якісь здобутки, то незначні й малопомітні. І сподіватися на якісь чародійні винаходи, казкові пропозиції, нехай лише на окремих ділянках, а потім і в усіх галузях — і тоді ми ввійдемо вже точно в коло розвинутих країн — є невизначеним і марним. То що ж це таке? Що? Це спокута за наші гріхи, за наше варварське ставлення до своєї рідної землі, за те, що дозволили різним пройдисвітам її спустошити.
Але ж нині у нас, здається, вистачає продуктів харчування, зайди лише в будь-який гастроном чи на ринок. Та переважна більшість з них — привезені з інших країн, що свідчить про нашу економічну безграмотність, а до того ж скоро мине ейфорія від заповнених прилавків і люди почнуть запитувати, що ми їмо, де, коли і як вирощувалися ці овочі та фрукти, якого року виготовлення продукти, які вони мають домішки.
Уже давно ведуться розмови щодо продажу землі сільськогосподарського призначення. Для цього треба спершу створити Земельний банк, прийняти закони. І в них передбачити, хто і в якому розмірі може придбати землю, що буде вирощувати. З обов’язковою забороною продажу для іноземців, а за будь-яке порушення правил користування — негайна конфіскація без жодних виплат. До того ж, варто спершу продавати окремі ділянки і далі поступово з роками збільшувати їхню кількість, вивчати досвід і в майбутньому довести десь до третини від загальної кількості землі, а решту передавати в оренду.
Щоб не залишитися на узбіччі прогресу, економіка України потребує інтеграції в світове господарство. Нині ми виходимо на міжнародний ринок з готовим металом і виробами хімічної промисловості. Але номенклатура продукції там швидко оновлюється, й надалі найбільш перспективними для нас стають окремі вироби машинобудування й у визначних обсягах сільськогосподарська продукція. Її привабливість — вирощування на природних грунтах, без генетичного втручання в рослинні процеси, без ніяких стимуляторів росту.
У нас є всі умови для становлення України як економічно незалежної, адже наше машинобудування може повністю забезпечити агропромисловий комплекс технікою і обладнанням. Ми вже повинні стати активними учасниками хлібного ринку, відігравати там провідну роль, відновити славу житниці Європи. А коли щось не виходить у цьому напрямку, то, значить, не ті виконавці взялися за цю справу і роблять не те, що потрібно. Тут у пригоді стане віковічний досвід нашого господарювання. Має бути і державне стимулювання на структурні перебудови з метою скорочення енергозатратних виробництв, фінансове забезпечення сільського господарства, де через два-три роки можна досягти відчутних результатів.
Тому будь-які плани економічного розвитку країни без урахування потреб села і його величезних потенціальних можливостей нежиттєздатні, вони не мають жодної перспективи бути виконаними. Більше того, темпи нашого розвитку залежать від того, як ми використаємо багатства нашої землі.
