І хай не вводить нас в оману те, що ці розмови ведуться або російською, або українською мовою — просто ще не вийшло офіційного видання «Словника мови суржик». А так службовці й політики навіть дуже підтримують мудрий вибір народу — це лише в руках літредакторів їхні полум’яні промови набувають рис, властивих українській мові. Але якщо першого-ліпшого начальника, підстерігши десь на перехресті, приперти мікрофоном до стіни і, націливши на нього об’єктив камери, вдарити в лоб запитанням типу: «Як ви оцінюєте політичну ситуацію в країні?», то почуєте найсправжнісінький суржик, іноді розбавлений інтернаціональними словами «президент» та «демократія».
Суржик все одно, рано чи пізно, стане державною мовою, чим раз і назавжди вирішиться мовне питання. Українській же мові уготована доля латини. А суржик вічно зелений і жовтий, бо народ його любить і оберігає, постійно поповнюючи новими словами та відтінками. А найвишуканішими родзинками є слова, які мають корінь український, а префікс та закінчення російські, і навпаки.
Філологів не зайве було б відправити у народ, аби вони вивчили його сучасну «космополітичну» мову. Може, це виведе наукову еліту із естетичного заціпеніння і змусить прийняти суржик як історичну невідворотність.
