Омела звичайна — аборигенна рослина України. У нас найпоширеніший її білий різновид, особини якого заселяють листяні дерева і чагарники. Це вічнозелений напівпаразитний кущ, оскільки воду з мінеральними речовинами бере від деревних рослин, а органічні синтезує сам. Може доживати до 40 років. Давні галли омелу обожнювали як священну лікувальну рослину і заготовляли її для таких цілей надзвичайно урочисто. Традиційно поширюють омелу омелюхи і дрозди. Завдяки клейкому вісцину ягід насінини прилипають до птахів, а від них — до гілок деревно-чагарникових рослин. Або ж потрапляють туди із послідом, який теж клейкий.
Проростки насіння, приклеюючись до кори, розчиняють її ферментами та проникають до річних шарів деревини, із судин яких і отримують живлення. При експансивному поширенні омели з’являються її осередки у нових дендроценозах. Збільшується кількість деревно-чагарникових рослин, їхній видовий склад (що зумовлено зростанням пристосування омели до них через кліматичне потепління) та рясність заселення нею. Найбільше її в міських насадженнях та в лісосмугах.
ЯК ПОШИРЮЄТЬСЯ?
Одночасно з експансією омели зростає й негативне ставлення до неї. Хоча є й інші думки, які зумовлені поглядами нібито незначної її шкодочинності, або що вона сприяє життєвості дерев. Однак це не так. Осмотичний тиск її значно вищий, ніж у заселених нею рослин. Рух поживних речовин можливий лише в напрямку від дерева до омели. Для неї ж і вся корисність від цього.
На цей час у багатьох регіонах поширення омели набуло катастрофічного рівня. А подібні територіальні експансії, за висловом англійського вченого Ч.С. Елтона, несуть у собі небезпеку «біологічних бомб». Для розуміння цієї ситуації необхідно з’ясувати її причини і механізми.
Традиційні розповсюджувачі омели взимку живляться плодами кущів чи невисоких дерев: глоду, горобини, тощо. До їхнього раціону також потрапляють і ягоди омели. У цей час добові міграції згаданих птахів незначні, бо вони здебільшого знаходяться у висотній та горизонтальній зонах названих рослин. Тому насіння омели переважно розповсюджується тут же та на сусідніх ділянках. Виняток лише під час сезонних міграцій птахів. Поширенню омели у ХХ столітті також сприяло висаджування на безлісній території лісосмуг, які стали стартовими позиціями для подальшої її експансії. Проте найактивнішому розселенню омели посприяли синантропні птахи, зокрема, граки. Напровесні, коли виснажується запас плодів, вони до раціону включають бруньки, у тому числі й високих дерев, куди потрапляє насіння омели. Розповсюдження його наростає завдяки кількісному збільшенню особин граків та їх зосередженню взимку в урбозонах. Зумовлено це наявністю тут сміттєзвалищ, які у цей час забезпечують до 70% живлення птахів. Сприяють поширенню омели і добові міграції граків на значні відстані.
Серед відвідуваних граками дерев домінує низка видів тополі, які інтенсивно заселяються омелою та потім служать постачальниками її насіння. До речі, граки клюють бруньки цих дерев неспішно, ніби розважаючись. Подібним же чином відбувається споживання ягід омели. Птахи не накидаються на них, як голодні на їжу. Це відрізняється від того, як вони поїдають корм, залишений для голубів.
Схоже, споживання тополевих бруньок і ягід омели зумовлено не стільки потребою у харчуванні, як вживанням їх як ліків чи бази необхідних речовин. Загальновідомо про лікувальні властивості омели. Така ж роль тополевих бруньок підтверджується бджолиним прополісом, де вони є головним компонентом.
Правда, омела отруйна. Конвалія звичайна теж отруйна. Однак лисиця й інші представники Собачих споживають її абсолютно без шкоди, використовуючи як глистогінний засіб.
Нерідко спостерігається всихання верхівок заселених омелою дерев. При цьому всихає й омела. Інколи дерева всихають цілком разом з омелою. Подібне треба б сприймати як попереджувальний вибух «біологічної бомби» (за Елтоном). Поки що малої «бомби». Але при пасивному ставленні до експансії омели можливі й великі «бомби», коли всихатимуть групи чи масиви дерев. Найбільш небезпечним є заселення омелою та всихання дерев у особливо цінних насадженнях. Відповідну тривогу висловлюють у дендропарках «Софіївка» в Умані та «Олександрія» у Білій Церкві, а також у ботанічних садах.
І ЯК ПРОТИДІЯТИ?
Однак не всі поділяють думку про необхідність інтенсивної боротьби з навалою омели. Можливо, їх заспокоює, що ця рослина лише «напівпаразит». Вважають, що паразитуючі види не до кінця пригнічують заселені рослини, а «дозволяють» їм жити і тим самим продовжують життя собі. З омелою це не так.
Також закликають не хвилюватися через експансію омели, бо в Західній Європі вона теж є. Проте там у містах заселені нею до 8% деревно-чагарникових рослин, а у нашій країні в міських агломераціях ця частка доходить до третини.
Інша мотивація — що це лікарська рослина. Однак дефіциту її як лікарської сировини немає, та й на урбогенних територіях, про які перш за все йде мова, таку сировину не можна заготовляти із санітарно-гігієнічних міркувань. Наступний аргумент: омела — пристанище і джерело живлення для птахів. А раніше, коли її не було в таких кількостях, як вони існували? Саме тоді й була між ними природна гармонія у біогеоценозах, яка зараз порушена.
Потурання експансії омели — це заганяння проблеми у глухий кут. І що пізніше суспільство це сприйме — то складніше буде її вирішити. Хоча й зараз у окремих регіонах експансія омели зайшла так далеко, що, можливо, ми вже знаходимося щодо неї у тому глухому куті. Але того ще просто не збагнули.
Вихід тут далеко непростий. Усе може зрушитися лише за широкого усвідомлення небезпечності ситуації та бажання її змінити. Практично ніяка результативна боротьба у всеукраїнському масштабі із катастрофічним заселенням омели не ведеться. Та й вести її зараз у організаційно-правовому вакуумі, що навколо цього питання склався, складно.
Наявні рекомендації щодо боротьби із заселенням омели застарілі і малорезультативні. Вони не враховують суттєвих змін останніх десятиліть у взаємовідносинах у цих біогеоценозах. По-друге, повинна існувати державна політика щодо вивчення сучасних еколого-біологічних особливостей омели та деревних рослин, які дозволяють напівпаразиту займати панівне становище. По-третє, у відповідних регіонах необхідне визнання такого явища екологічною катастрофою.
А реально вплинути на ситуацію можна буде лише тоді, коли господарським заходам передуватимуть наукові дослідження широкого спектру в регіонах, на основі яких будуть розроблені сучасні практичні рекомендації. На засилля омели звернули увагу лише останнім часом. Вивчення цієї проблеми проводиться практично на волонтерських засадах. Без жодної загальнодержавної програми, матеріальної підтримки чи заохочення. За прикладами не треба далеко ходити. Так, за часів міністра освіти Д. Табачника в університетських ботанічних садах були ліквідовані посади наукових співробітників. Таким чином працівники, які вивчали загальнобіологічні особливості рослинного світу (включно з омелою), виходячи із специфіки кожного регіону, були переведені на значно нижчі тарифні ставки, а фактично — прирівняні до працівників найнижчої кваліфікації. До того ж постійно відбувається так зване впорядкування (читай: скорочення) посад штатного розпису. Тому виникає питання: то куди ж ми йдемо? Схоже, що у напрямку сприяння глобальній екологічній катастрофі. Але це мало кого хвилює, бо немає розуміння всієї складності ситуації або ж домінує суцільна екологічна байдужість.
